Аналіз карти земної кори
Практична робота 2. Аналіз карти будови земної кори. Повні уроки
Гіпермаркет Знань>>Географія>>Географія 7 клас. Повні уроки>> Географія: Практична робота: 2. Аналіз карти будови земної кори.Повні уроки
Тема
- 3. Практична робота: 2. Аналіз карти будови земної кори
Мета
- дізнатися про походження материків та океанів, ознайомитися із формами рельєфу земної
поверхні.
План
1. Будова земної
кори. Походженя материків та океанів
2. Форми рельєфу
3. Взаємозв’язок
форм рельєфу з будовою літосфери
Будова земної кори. Походженя материків та океанів
Земна кора – це верхня тверда оболонка Землі. За складом і будовою розрізняють материкову та океанічну земнукору. На материках земна кора складається з трьох шарів. Верхній складено пухкими осадовими породами. Під ним розташований гранітний шар, а ще глибше – базальтовий., який залягає на матії. Потужність материкової земної кори на рівнинах досягає 30-35км, а в горах – до 70 км. Під океанами земна кора складена двома шарами ( гранітний шар відсутній), потужність незначна – 10-15 км. 
Усю геологічну історію формування земної кори можна розглядати як безперервний зв’язок подій, що спричинені рухом плит.
Відомості про вік вивержених порід дають можливість встановити, що формування земної кори на певних етапах її розвитку відбувалося з різною інтенсивністю. Короткі епохи підвищеної магматичної і тектонічної активності, що супроводжувались інтенсивним горотворенням (тектоно-магматичні епохи), змінювались тривалими періодами відносного спокою. Упродовж трьох останніх ер таких епох виділяють п’ять: байкальська, каледонська, герцинська, кіммерійська та альпійська. їх також відображають у геохронологічній таблиці.
На основі детального вивчення доступної інформації про період докембрію науковці досить повно описують давній розвиток земної кори. Вони вважають, що 3,5 млрд років тому відбувався активний вулканізм, який супроводжувався виділенням значних об’ємів газів.
Наприкінці архею вже існували літосферні плити з невеликими материковими масивами, які з часом стали ядрами континентальних платформ, їх розміри поступово збільшувались за рахунок нарощування та об’єднання. Рухаючись назустріч, уже сформовані континенти наприкінці протерозою утворили єдиний материк — Мегагею. Але через певний час потоки магми розкололи його на окремі частини, що вже значною мірою нагадували сучасні.
Пізніше в межах платформ виникли ділянки плавного прогинання або розколення вздовж глибинних розломів. Активізація тектонічних рухів у другій половині палеозойської ери була пов’язана з тим, що материки знову об’єдналися у суперматерик Пангею. Інтенсивні горотворчі процеси зумовили виникнення великих гірських систем на окраїнах давніх платформ. До них належать Уральські гори, Гіндукуш, Каракорум, Тянь-Шань, Кунь-Лунь, Тибет, гірські системи Середньої та Північної Європи, північний захід Африки та Східна Австралія. Тоді ж сформувалися й молоді платформи — Скіфська, Туранська, Західносибірська плити. 
Мезозойська ера ознаменувалася розпадом Пангеї на Лавразію та Гондвану, утворенням між ними океану Тетіс. Горотворчі процеси виявилися переважно на окраїнах Лавразії (гори Криму, Північно-Східного Сибіру). Поступово розкололися й ці два великі материки. Розсуваючись у результаті розвитку літосферних плит, вони утворили материки та океани у сьогоднішніх межах.
Сьогодні виділяють сім великих літосферних плит: Північноамериканську, Південноамериканську, Євразійську, Африканську, Індо-Австралійську, Антарктичну і Тихоокеанську. Усі вони, за винятком Тихоокеанської, містять у собі материкові брили із сусідніми ділянками океанічного дна.
Згідно з теорією руху літосферних плит, що ґрунтується на гіпотезі дрейфу материків, земна кора разом з частиною верхньої мантії не є суцільним покриттям нашої планети. Вона розбита глибокими розломами на величезні блоки – літосферні плити. Більшість плит включають як материкову, так і океанічну земну кору. Їх товщина 60 – 100 км.
Літосферні плити здатні повільно
переміщуватися по в’язкій поверхні мантії (астеносфері), ніби гігантські
крижини поверхнею води. Швидкість їх руху видається мізерною – кілька
сантиметрів на рік. Проте цей рух відбувається протягом сотень мільйонів років,
тому плити за такий час переміщуються на тисячі кілометрів. Отже, сучасне
розміщення материків і океанів – це результат тривалого горизонтального руху
літосферних плит. Ці рухи також призводять до того, що на стиках плит в одних
місцях відбувається їх зіткнення, а в інших – розсування.
Внаслідок зіткнення
двох літосферних плит з материковою корою їхні краї разом з усіма
нагромадженими осадовими породами зминаються у складки, породжуючи гірські
хребти. Якщо ж зближуються плити, одна з океанічною, а друга з материковою
корою, то перша прогинається і ніби пірнає під материкову. При цьому
припіднятий край материкової кори зминається в складки, формуючи гори, уздовж
узбереж виникають ланцюги островів і глибоководні жолоби.
При розсуванні
літосферних плит на їх межах утворюються тріщини. Таке трапляється здебільшого
на дні океанів з тонкою корою – в рифтових долинах – поздовжніх ущелинах
(завширшки кілька десятків кілометрів), що розділяють серединно-океанічні
хребти – величезні підводні гірські споруди. Тріщинами на поверхню дна
піднімається розплавлена магма. При її охолодженні з магматичних порід виникає
смуга молодої земної кори. Вона поступово розповзається в обидва боки від
глибинного розлому, що її породив, нарощуючи краї літосферних плит. Внаслідок
цього океанічне ложе розширюється. На дні океану працює ніби гігантський
конвеєр, що пересуває ділянки з молодою корою від місця їх зародження до материкових
околиць океану. Швидкість їх руху маленька, а шлях довгий. Тому ці ділянки
досягають берегів через 15 – 20 млн років. Пройшовши цей шлях, вони опускаються
в глибоководний жолоб і, пірнаючи під материк, занурюються в мантію, з якої
вони утворилася в центральних частинах серединно-океанічних хребтів.
Рухи літосферних плит указують на те, що на земній поверхні є відносно стійкі та рухомі ділянки.
Відносно стійкі ділянки земної
кори називають платформами. Це найдавніші за віком вирівняні
ділянки літосферних плит. Вони лежать в основі материків і океанічних западин.
Платформи мають двошарову будову. Нижній ярус – фундамент, утворений
кристалічний магматичними і метаморфічними породами. Верхній – осадовий чохол,
складений осадовими породами, що ніби чохлом накривають зверху фундамент.
Подекуди тверді кристалічні породи фундаменту виступають з-під пухких осадових
порід чохла на поверхню платформи. Такі ділянки називають щитами.
Ділянки ж перекриті чохлом називають – плитами (не плутайте з
літосферними плитами). За геологічним віком розрізняють давні і молоді
платформи. Давні платформи утворилися в найдавніші геологічні
часи – в архейську і протерозойську ери, тобто в докембрії. Вік їх фундаменту
1,5 – 4 млрд років. Фундамент молодих платформ утворився тільки
0,5 млрд років тому.
Між відносно стійкими ділянками
земної кори розміщуються нестійкі зони – рухомі пояси.
Вони збігаються з місцями глибинних розломів на суходолі і в океанах (в серединно-океанічних
хребтах і глибоководних жолобах). У цих вузьких, але витягнутих на тисячі
кілометрів зонах, скупчені вулкани і часто трапляються землетруси. Тому їх
називають сейсмічними поясами.
Форми рельєфу
Рельєф – сукупність
різноманітних за формою нерівностей земної поверхні, які відрізняються за
висотою та утворенням. Форми рельєфу – це природні тіла, що утворюють певні
ділянки земної кори.
Існують
найрізноманітніші форми рельєфу. Основними причинами такого різноманіття є
взаємодія внутрішніх та зовнішніх процесів Землі. (Приклади цих сил див. на
малюнку).
Коли під дією
внутрішніх сил на Землі утворюються складчасті пояси, це призводить до
активізації зовнішніх сил. За мільйони років вода, вітер і сонце встигають
практично повністю зруйнувати гори, створивши на їх місці рівнини та заповнивши
зруйновним матеріалом великі заниження. Внутрішні та зовнішні сили діють
одночасно.
Більшу частину суходолу займають
рівнини (близько 64%).
У рельєфі дна
океанів виділяють три форми: шельф (материкова обмілина завглибшки до 200м),
материковий схил ( 200-2000м), лже (дно океану).
Взаємозв’язок форм рельєфу з будовою літосфери
Рельєф тісно пов’язаний з будовою
земної кори. Сучасний її зовнішній вигляд формують найбільші форми рельєфу –
виступи материків і западини океанів, гори і величезні рівнини. Вони утворилися
в результаті рухів літосферних плит. У розміщенні форм рельєфу на поверхні
Землі є певні закономірності.
Виступи материків відповідають
земній корі материкового типу, а океанічні западини – областям поширення
океанічної кори. Великі рівнини розміщуються на давніх платформах. Від того на
якій ділянці платформи розташована рівнина залежить її висота: на щитах
найчастіше лежать височини і плоскогір’я, на плитах – низовини.
Гори суходолу та
серединно-океанічні хребти і глибоководні жолоби на дні океанів розташовуються
у рухомих поясах на межах літосферних плит. На суходолі при зіткненні
літосферних плит породи на їх краях зминаються в складки – утворюється область
складчастості. При цьому виникають молоді складчасті гори.
Поступово, протягом мільйонів років, вони руйнуються. Наступні рухи земної кори
розломами розбивають їх на окремі брили. По цих розломах відбувається
вертикальне зміщення: якщо одна ділянка піднімається відносно сусідніх, то
утворюється горст’, якщо опускається – грабен. Так утворюються складчасто-брилові
гори.
Як читати карту «Будова земної кори». На тематичній карті «Будова земної кори» показано розташування літосферних плит та напрямки і швидкість їх руху. На плитах виділено кольором платформи і області складчастості. Вони краще вивчені і більш достовірно показані на суходолі. Як видно з карти, ядра сучасних материків утворюють здебільшого давні докембрійські платформи. Їх обрамляють молоді платформи та області складчастості, що утворилися в наступні ери. Часто на карті «Будова земної кори» наводиться спеціальна шкала – геохронологічна таблиця, що відображає відтинки геологічного часу (геологічні ери, періоди), яким відповідає певний етап формування земної кори (епохи горотворення).
На карті на дні морів і океанів
позначено океанічні платформи, серединноокеанічні хребти, глибоководні жолоби,
зони розломів. Штриховкою та значками відмічені зони землетрусів і вулкани. На
місцезнаходження родовищ різних за походженням (осадових, магматичних, метаморфічних)
корисних копалин вказують типові значки.
А ви знали, що …?
- Близько 70% Землі вкрито водою. Але лише 1% з цієї води придатний до вживання.
- Питній воді близько 3 млрд років
- Близько 1/3 поверхні планети займають пустелі
- Гори «живуть» від 20 до 200 млн.років.
Перевір себе
1. Чим земна кора материкового типу відрізняється від кори океанічного типу?
2. Якими є наслідки зближення і розсування літосферних плит?
3. Яку будову має платформа? Які розрізняють платформи за віком? Назвіть, користуючись картою „Будова земної кори”, найбільші давні та молоді платформи.
4. Визначте за картою, де розташовані серединноокеанічні хребти, ланцюги островів та глибоководні жолоби.
5. Які існують закономірності у розміщенні форм рельєфу?
Список використаної літератури
1. Кобернік С. Г., Скуратович О. Я.: Географія материків і океанів: Підручник для 7 кл. загальноосвіт.навч. закладів. — К.: Навч. книга, 2002. — 319 с.: іл., карти.
2. Урок Карпюк Г. І. , викладач Українського гуманітарного ліцею КНУ ім. Т. Шевченка
3. Й. Р. Гілецький, М. М. Богович. :Географія.Довідник.
4. Бойко В. М., Міхелі С. В. Географія материків і океанів: Підручник для 7 кл.
Відредаговано і надіслано Мазуренко М.С.
Над уроком працювали
Мазуренко М.С.
Карпюк Г. І.
Ржопецька М.Т.
Поставить вопрос о современном образовании, выразить идею или решить назревшую проблему Вы можете на Образовательном форуме, где на международном уровне собирается образовательный совет свежей мысли и действия. Создав блог, Вы не только повысите свой статус, как компетентного преподавателя, но и сделаете весомый вклад в развитие школы будущего. Гильдия Лидеров Образования открывает двери для специалистов высшего ранга и приглашает к сотрудничеству в направлении создания лучших в мире школ.
Предмети > Географія > Географія 7 клас
Авторські права | Privacy Policy |FAQ | Партнери | Контакти | Кейс-уроки
© Автор системы образования 7W и Гипермаркета Знаний — Владимир Спиваковский
При использовании материалов ресурса
ссылка на edufuture.biz обязательна (для интернет ресурсов —
гиперссылка).
edufuture.biz 2008-© Все права защищены.
Сайт edufuture.biz является порталом, в котором не предусмотрены темы политики, наркомании, алкоголизма, курения и других «взрослых» тем.
Разработка — Гипермаркет знаний 2008-
Ждем Ваши замечания и предложения на email:
По вопросам рекламы и спонсорства пишите на email: 
Источник
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Кора.
Земна́ кора́ — зовнішній шар земної кулі, одна зі структурних оболонок планети, як ядро, мантія. Земна кора є твердим утворенням товщиною 5—40 км, що становить 0,1—0,5 % радіуса Землі. Від мантії Землі відокремлена поверхнею Мохоровичича. Фактично земна кора ніби плаває на поверхні магми, і тому на планеті спостерігаються її деформації та рухи. В основі сучасних уявлень про структуру лежать геофізичні дані про швидкість поширення пружних (переважно поперечних) хвиль.
Типи земної кори[ред. | ред. код]
Схематичний профіль перехідної зони «континент-океан»
Земна кора відрізняється під материками та океанами за складом та потужністю. Розрізняють материкову та океанічну земну кору, що різняться за складом, будовою, потужністю й іншими характеристиками. У залежності від густини порід, що її складають, у корі виділяють три шари: «базальтовий», «гранітний» та осадовий.
Потужність континентальної кори в залежності від тектонічних умов становить від 25-45 км (на платформах) до 60-80 км (в областях гороутворення). У континентальній корі розрізняють осадовий (до 20-25 км), «гранітний» або «гранітно-метаморфічний» (в середньому 15 км, густина порід 2,6-2,7 т/м³) і «базальтовий» (20-35 км, густина порід 2,7-3,0 т/м³) шари. Назви «гранітного» і «базальтового» шарів умовні і історично пов’язані з виділенням межі Конрада, яка їх розділяє. Обидва ці шари іноді об’єднують в поняття консолідованої кори.
Основна відмінності океанічної кори від континентальної — відсутність «гранітного» шару, істотно менша потужність (2-10 км), більш молодий вік (юра, крейда, кайнозой), велика латеральна однорідність. Океанічна кора складається з трьох шарів. Перший шар, або осадовий, має потужність до 1-2 км. Другий шар — вулканічний, або акустичний підмурівок, має в середньому потужність 1-2 км (за іншими даними, 1,2-1,8 км). Детальні дослідження дозволили розділити його на три горизонти (2А, 2В і 2С). Третій шар океанічної кори — «базальтовий» потужністю 4-8 км (інші дані — від 2 до 5 км).
Вік[ред. | ред. код]
Материкова земна кора є послідовним нашаруванням осадових гірських порід різного віку. Нижні горизонти таких нашарувань є найстаршими. Часто вони можуть бути метаморфізованими, тобто такими, які пройшли певну термічну обробку в земних надрах. Вік гірських порід визначають застосовуючи спеціальні методи. Цим займається наука геохронологія. Великою кількістю радіологічних досліджень доведено, що вік найстарших гірських порід земної кори за торієм-232 є не більшим ніж 3,5 мільярда років. Тому прийнято вважати, що вік найстарших гірських порід земної кори не перевищує 3,5 млрд років — а вік нашої планети — приблизно 5 млрд. років.
Протягом перших 2 млрд років, можливо, сформувалося від 50 % до 70-80 % всієї сучасної континентальної кори, в наступні 2 млрд років — щонайбільше 40 %, і лише близько 10 % — за останні 500 млн років, тобто у фанерозої. Переломний момент в розвитку земної кори мав місце у пізньому докембрії, коли в умовах існування великих плит вже зрілої континентальної кори стали можливі великомасштабні горизонтальні переміщення, що супроводжувалися субдукцією та обдукцією новоутвореної літосфери. З цього часу утворення і розвиток земної кори відбувається в геодинамічній обстановці, зумовленій механізмом тектоніки плит.
Рухи[ред. | ред. код]
Земна кора, як і гідросфера, є рухомою системою. Глибинними розломами земна кора розділена на блоки. В результаті взаємодії двох сил — тяжіння Землі до Місяця і відцентрової внаслідок обертання Місяця навколо Землі, виникають добові вертикальні рухи земної кори а також припливи і відпливи води в океанах і морях. Подібно такі рухи відбуваються за рахунок обертання Землі разом з Місяцем довкола Сонця. Встановлено, що такі плавні рухи земної кори відбуваються двічі протягом доби і досягають амплітуди декількох десятків сантиметрів. Напрямки цих рухів не є постійними, вони періодично змінюються. У масштабі мільйонів років вони викликали затоплення морем величезних територій і навпаки — виникнення та ріст гірських масивів. Унаслідок такого піднімання земної кори ростуть молоді гори, наприклад структури альпійської гірської системи, до якої належать і Крим, і Карпати. Геофізичними дослідженнями встановлено, що зараз поверхня Карпат піднімається зі швидкістю 0,1 — 10 мм за рік.
Коливальні рухи земної кори[ред. | ред. код]
Повільні плавні безперервні вертикальні переміщення мас гірських порід; одна з форм тектонічних рухів. Причину їх вбачають у глибинних процесах, що відбуваються в мантії Землі, деякі вчені — у космогенних процесах. Коливальні рухи земної кори впливають на зміни рівня Світового океану, що є однією з причин трансгресій та регресій моря, на склад, шаруватість і потужність осадів, на інтенсивність процесів денудації тощо.
Радіальні рухи земної кори[ред. | ред. код]
Рухи земної кори, паралельні радіусу Землі. Протікають повільно або швидко, при землетрусах — стрибкоподібно. Нерідко називаються коливальними рухами земної кори.
Основні тектонічні елементи земної кори[ред. | ред. код]
Найбільш древні і тектонічно малорухливі обширні області материків — древні платформи (кратони), утворені фундаментом з метаморфічних порід докембрійської, в основі архейської і ранньопротерозойської доби, які виступають на поверхню в межах щитів, і платформних чохлів. Євразія поділяється на такі платформи: Східноєвропейська, Сибірська, Китайсько-Корейська, Південнокитайська, Індостанська, Аравійська. На других материках — по одній платформі більш великих розмірів. Інший основний тип тектонічних областей материків і перехідних зон — широкі і досить протяжні рухомі пояси, що виникли 1,6-1 млрд років тому і які протягом пізнього протерозою і фанерозою пройшли складну історію тектонічного розвитку.
Головні типи сучасних тектонічних областей ложа океанів — їх рухомі зони — так звані серединно-океанічні рифтові пояси і розташовані між ними і околицями материків більш стабільні області — океанічні плити.
| Глибина[3] км | Шари | Щільність г/см³ | |
|---|---|---|---|
| 0-60 | Літосфера | — | |
| 0-35(75) | Земна кора | 2,2-2,9 | |
| 35-60 | … Верхня мантія Землі | 3,4-4,4 | |
| 35-2890 | Мантія | 3,4-5,6 | |
| 70—150(400) | … Астеносфера | — | |
| 2890-5100 | Зовнішнє ядро | 9,9-12,2 | |
| 5100-6378 | Внутрішнє ядро | 12,8-13,1 |
Хімічний склад[ред. | ред. код]
Більшість (99,79 %) маси кори припадає усього на 9 елементів, масові частки яких представлені в наступній таблиці[4]:
Оскільки кисень і кремній є найбільш поширеними елементами, їх сполуки — силікати, є основними породооутворюючими породами земної кори.
Див. також[ред. | ред. код]
- Континентальна земна кора
- Океанічна земна кора
- Перехідні зони «континент-океан»
Примітки[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Дослідження гравітаційного поля, топографії океану та рухів земної кори в регіоні Антарктики: монографія / О. М. Марченко, К. Р. Третяк, А. Я. Кульчицький та ін. ; за заг. ред. О. М. Марченка, К. Р. Третяка ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. ун-т «Львів. політехніка». — Л. : Вид-во Львів. політехніки, 2012. — 308 c. : іл., 6 окр. арк. іл. — Бібліогр.: с. 294—304 (221 назва). — ISBN 978-617-607-206-5
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — : Східний видавничий дім, 2004—2013.
- Третяк П. Р. Лісівнича історія. Навчальний посібник. — Львів, 2002.
Источник
