Центри кори головного мозку
Окремі ділянки кори мають різне функціональне значення. Разом з підкірковими центрами, стовбуром мозку і спинним мозком великий мозок об’єднує окремі частини організму в єдине ціле, здійснює нервову регуляцію всіх органів (рис. 55, 56).
У кору великого мозку надходять доцентрові імпульси від рецепторів. Кожному рецепторному апарату відповідає в корі ділянка, яку І.П Павлов назвав кірковим ядром аналізатора. Ділянка кори, де розташовані кіркові ядра аналізаторів, названі сенсорними зонами кори великого мозку.
Ядерна зона рухового аналізатора (сомато-сенсорна зона), куди надходять збудження від рецепторів суглобів, скелетних м’язів і сухожилок, розташована в передню- і задньоцентральних ділянках кори. У межах передньої центральної закрутки найвище розміщені центри для м’язів нижньої кінцівки, нижче — для м’язів тулуба, потім верхньої кінцівки і, нарешті, центри м’язів голови. Ураження цієї зони призводить до паралічу протилежної половини тіла.
Рис. 55. Зовнішня будова головного мозку (за дорлінг кіндерслі, 2003)
Передцентральна звивина (gyrus precentralis) і прицентральна часіка (lobulus paracentralis) лобової частки становлять руховий центр кори і є аналізатором кінестезичних імпульсів, які надходять від посмугованих м’язів, суглобів, сухожилків. Тут замикаються рухові умовні рефлекси. У верхній ділянці перед центральної звивини розташовані клітинні групи, що належать до м’язів нижніх кінцівок, нижче — верхніх кінцівок, ще нижче — неврони, пов’язані з іннервацією м’язів голови. Оскільки нервові шляхи перехрещуються, праві рухові центри кори пов’язані з мускулатурою лівої сторони тіла і навпаки.
У задній частині середньої лобової звивини міститься центр узгодженого руху голови й очей (окоруховий, блоковий, відвідний і додатковий нерви).
Рис. 56. Кіркові поля (за Дорлінг Кіндерслі, 2003)
У задньому відділі нижньої лобової звивини розміщена зона Брока — руховий центр мови, який разом із центром Верніке забезпечують здатність людини читати, писати, чути, вимовляти і розуміти мову.
Ушкодження різних полів кори лобової частки може призвести: до підвищення агресивності й послаблення реакції страху; зростання пасивно-захисних умовних рефлексів; порушення харчових і захисних умовних рефлексів.
У таких людей спостерігається втрата ініціативи, апатія, порушення абстрактного мислення, нездатність до творчого мислення, розгальмування нижчих емоцій і потягів, розлади мовлення і понятійного мислення.
У задній частині лобової звивини розташований центр письма, ураження якого призводить до порушення навичок письма під контролем зору.
У лівій (у лівшів у правій) нижній тім’яній часточці розташований центр, який координує цілеспрямовані рухи. Він функціонує за типом тимчасових зв’язків, які виникають протягом індивідуального життя, тобто умовних рефлексів. У разі ушкодження цього центру елементи довільних рухів зберігаються, але порушуються цілеспрямовані дії (апраксія).
У верхній тім’яній частці (задньоцентральна звивина) розміщений кірковий центр аналізаторів чутливості (больової, температурної, дотикової), або сомато-сенсорна кора. Ураження кори у цій частині призводить до часткової або повної анестезії (втрата чутливості).
Ураження кори в ділянці верхньої тім’яної частки призводить до зниження больової чутливості і порушення стереогноза — впізнавання предметів на дотик без допомоги зору.
У нижній тім’яній частині розташований центр праксії, який регулює здатність здійснювати координаційні рухи, які складають основу робочих процесів і потребують спеціального навчання.
У кутовій звивині тім’яної частки розташований зоровий центр мови. Його ураження призводить до неможливості розуміння письма (алексія).
Тім’яна ділянка — це апарат вищої інтегративної діяльності мозку людини, вона безпосередньо стосується процесів біологічної і соціальної адаптації, є фізіологічною основою вищих психічних функцій.
Локалізація статичного аналізатора (центр збереження рівноваги і положення тіла в просторі) — кора верхньої та середньої скроневих звивин. Ушкодження цього центру призводить до атаксії (розладу координації рухів).
Зона шкірного аналізатора, зв’язаного з температурою, больовою і тактильною чутливістю займає задньоцентральну ділянку. Центри чутливості нижчих частин тіла розміщені у верхніх частинах тіла — у нижніх її ділянках.
Найбільшу площу займає кіркове представництво рецепторів кисті рук, голосового аналізатора і обличчя, найменшу — тулуба, стегна і гомілки.
Ядерна зона зорового аналізатора розташована на внутрішній поверхні потиличної ділянки, в зоні шпорної борозни. Ураження цього центру призводить до сліпоти. При порушеннях у сусідніх із шпорною борозною частин кори в ділянці потиличного полюса на медіальній і латеральній поверхнях частки може спостерігатися втрата зорової пам’яті, здатності орієнтації у незнайомій обстановці, порушення функції, пов’язаної із бінокулярним зором (здатності за допомогою зору оцінювати форму предметів, відстань до них тощо).
У корі верхньої скроневої звивини розташована частина слухового аналізатора, а поблизу від бокової борозни — ядерна зона смакового аналізатора. Двостороннє ураження до повної кіркової глухоти.
Нюхова зона розміщена на внутрішній поверхні скроневих ділянок кори. В ділянці середньої і нижньої скроневих звивин розташоване кіркове представництво вестибулярного аналізатора. Ураження цієї ділянки призводить до порушення рівноваги під час стояння і зниження чутливості.
Із сенсорними зонами взаємодіє моторна зона кори великого мозку. Ядерні зони аналізаторів — це ділянки кори, в яких закінчується основна маса провідних шляхів аналізаторів. За межами ядерних зон розташовані розсіяні елементи, куди надходять імпульси від тих же рецепторів, що і в ядро аналізатора.
Центр мови міститься у лівій півкулі. Розрізняють 2 центри мови: руховий (зона Брока), який міститься у нижній частині лобової ділянки і слуховий (зона Верніке), який знаходиться у скроневій ділянці, під заднім кінцем сільвієвої борозни. Центри мови є лише у людини. Мовлення, мислення, почуття і вправні рухи контролюються нейронами, які розміщені в лобовій ділянці головного мозку. Розпізнавання тонів і звуків відбувається в скроневій ділянці. Ця ділянка також бере участь у запам’ятовуванні інформації. Різноманітні сенсорні відчуття, такі як біль, температура усвідомлюються та інтерпретуються в тім’яній ділянці. Потилична ділянка фіксує та інтерпретує зорові образи.
Источник
В даний час достеменно відомо, що вищі функції нервової системи, такі як здатність до усвідомлення сигналів, отриманих з зовнішнього середовища, до розумової діяльності, до запам’ятовування і мислення, значною мірою обумовлені тим, як функціонує кора головного мозку. Зони кори головного мозку ми розглянемо в цій статті.
Те, що особистість усвідомлює свої взаємини з іншими людьми, пов’язане з порушенням нейронних мереж. Йдеться про тих, які знаходяться саме в корі. Вона є структурною основою інтелекту і свідомості.
неокортекс
Порядку 14 млрд нейронів має кора головного мозку. Зони кори головного мозку, які будуть розглянуті нижче, функціонують завдяки їм. Основна частина нейронів (близько 90%) формує неокортекс. Він відноситься до соматичної нервової системи, будучи його вищим інтегративним відділом. Найважливіша функція неокортексу — переробка та інтерпретація інформації, отриманої за допомогою органів почуттів (зорової, соматосенсорної, смакової, слуховий). Важливо і те, що складними м’язовими рухами керує саме він. У неокортексе знаходяться центри, які беруть участь в процесах мовлення, абстрактного мислення, а також зберігання пам’яті. Основна частина процесів, що відбуваються в ньому, є нейрофізіологічної основу нашої свідомості.
палеокортекс
Палеокортекс — інший великий і важливий відділ, який має кора головного мозку. Зони кори головного мозку, що відносяться до нього, також дуже важливі. Ця частина має більш просту структуру в порівнянні з неокортексом. Процеси, які відбуваються тут, у свідомості відображаються не завжди. У палеокортекс знаходяться вищі вегетативні центри.
Зв’язок кори з нижчого рівня відділами мозку
Слід зазначити зв’язок кори великих півкуль з нижчого рівня відділами нашого мозку (таламус, базальними ядрами, мостом і середнім мозком). Вона здійснюється за допомогою великих пучків волокон, які формують внутрішню капсулу. Ці пучки волокон є широкі пласти, складені з білої речовини. У них міститься безліч нервових волокон (мільйони). Частина з цих волокон (аксони нейронів таламуса) забезпечує передачу до кори нервових сигналів. Інша частина, а саме аксони кіркових нейронів, служить для передачі їх до нервових центрів, розташованих нижче.
Будова кори головного мозку
Чи знаєте ви, який відділ мозку є найбільшим? Деякі з вас, ймовірно, здогадалися, про що йде мова. Це кора головного мозку. Зони кори головного мозку — це лише один тип частин, які виділяються в ній. Так, вона поділена на праве і ліве півкуля. Вони з’єднані один з одним пучками білої речовини, яка формує мозолисте тіло. Основна функція мозолистого тіла полягає в забезпеченні координації діяльності двох півкуль.
Зони кори головного мозку по розташуванню
Хоча в корі головного мозку є безліч складок, в цілому розташування найважливіших борозен і звивин характеризується постійністю. Тому головні з них служать орієнтиром при розподілі областей кори. Її зовнішня поверхня розділена на 4 частки трьома борознами. Ці частки (зони) — скронева, потилична, тім’яна і лобова. Хоча вони виділяються за розташуванням, у кожної з них є свої специфічні функції.
Скронева зона кори головного мозку являє собою центр, де знаходиться корковий шар слухового аналізатора. У разі його пошкодження виникає глухота. Слухова зона кори головного мозку, крім того, має центр мови Верніке. У разі його пошкодження пропадає здатність розуміти усне мовлення. Вона починає сприйматися як шум. Крім того, в скроневій частці є нейронні центри, які стосуються вестибулярному апарату. Почуття рівноваги порушується в разі їх пошкодження.
Зони мови кори головного мозку зосереджені в лобної долі. Саме тут знаходиться речедвігательний центр. У разі якщо в правій півкулі він буде пошкоджений, пропаде здатність змінювати інтонацію і тембр мови. Вона стає монотонної. Якщо ж пошкодження відноситься до лівого півкулі, де також є мовні зони кори головного мозку, пропадає артикуляція. Зникає також здатність до співу та членороздільноюмови.
Зорова зона кори головного мозку відповідає потиличної долі. Тут знаходиться відділ, який відповідає за наше зір як таке. Навколишній світ ми сприймаємо саме мозком, а не очима. За зір відповідає якраз потилична частина. Тому в разі її пошкодження розвивається повна або часткова сліпота.
Тім’яна частка також має свої специфічні функції. Вона відповідає за аналіз інформації, що стосується загальної чутливості: тактильної, температурної, больовий. У разі її пошкодження втрачається здатність розпізнавати предмети на дотик, а також деякі інші здібності.
рухова зона
Хотілося б окремо поговорити про неї. Справа в тому, що рухова зона кори головного мозку не співвідноситься з частками, про які ми розповіли вище. Вона являє собою частину кори, яка містить спадні прямі зв’язки зі спинним мозком, точніше, з його мотонейронами. Так називаються нейрони, які безпосередньо керують роботою м’язів.
Головна рухова зона кори головного мозку розташована в прецентральной звивині. За багатьма своїми аспектам ця звивина є дзеркальним відображенням іншої зони, сенсорної. Спостерігається контрлатеральной іннервація. Іншими словами, іннервація відбувається відносно м’язів, розташованих на протилежному боці тіла. Винятком є лицьова область, в якій діє двосторонній контроль м’язів щелепи і нижньої частини обличчя.
Ще одна додаткова рухова зона кори головного мозку розташована в області, що знаходиться нижче основної зони. Вчені вважають, що у неї є незалежні функції, пов’язані з виведенням рухових імпульсів. Ця рухова зона кори головного мозку також вивчалася вченими. В експериментах, поставлених над тваринами, було встановлено, що її стимуляція призводить до виникнення рухових реакцій. Причому це відбувається навіть у тому випадку, якщо основна моторна зона кори головного мозку була перед цим зруйнована. У домінантному півкулі вона залучена в мотивацію мови і в планування рухів. Вчені вважають, що її пошкодження веде до динамічної афазії.
Зони кори головного мозку за функціями і будовою
В результаті клінічних спостережень і фізіологічних експериментів, здійснених ще у другій половині 19 століття, були встановлені кордони областей, в які проектуються різні рецепторні поверхні. Серед останніх виділяють як органи почуттів, спрямовані на зовнішній світ (шкірної чутливості, слуху, зору), так і ті, які закладені в самих органах руху (кінетичний, або руховий аналізатор).
Потилична область — зона зорового аналізатора (поля з 17 по 19), верхня скронева — слухового аналізатора (поля 22, 41 і 42), постцентральная область — шкірно-кінестетичного аналізатора (поля 1, 2 і 3).
Коркові представники різних аналізаторів за функціями і будовою діляться на наступні 3 зони кори великих півкуль головного мозку: первинну, вторинну і третинну. На ранньому періоді, під час розвитку ембріона, закладаються саме первинні, які характеризуються простий цитоархітектоніку. В останню чергу розвиваються третинні. Вони мають найскладнішим будовою. Проміжне становище з цієї точки зору займають вторинні зони півкуль кори головного мозку. Пропонуємо вам докладніше розглянути функції та будова кожної з них, а також їх зв’язок з відділами мозку, розташованими нижче, зокрема, з таламуса.
центральні поля
Вчені за довгі роки вивчення накопичили значний досвід клінічних досліджень. В результаті спостережень було встановлено, зокрема, що пошкодження тих чи інших полів в складі коркових представників аналізаторів позначаються на загальній клінічній картині далеко не рівнозначно. Серед інших полів в цьому відношенні виділяється одне, яке в ядерній зоні займає центральне положення. Воно називається первинним, або центральним. Їм є поле під номером 17 в зорової зоні, в слуховий — під номером 41, а в кінестетіческой — 3. Їх пошкодження веде до дуже серйозних наслідків. Втрачається здатність сприймати або здійснювати найтонші диференціювання подразників відповідних аналізаторів.
первинні зони
У первинній зоні найбільш розвинений комплекс нейронів, який пристосований для забезпечення корково-підкіркових двосторонніх зв’язків. Він найкоротшим і прямим шляхом з’єднує кору з тим чи іншим органом почуттів. Через це первинні зони кори головного мозку можуть досить докладно виділяти подразники.
Важлива спільна риса функціональної і структурної організації цих областей — це те, що у всіх у них є чітка соматотопической проекція. Це означає, що окремі точки периферії (сітківки ока, шкірної поверхні, равлики внутрішнього вуха, скелетної мускулатури) проектуються на відповідні, строго розмежовані точки, що знаходяться в первинній зоні кори відповідного аналізатора. З цієї причини вони стали називатися проекційними.
вторинні зони
Інакше їх називають периферійними, і це не випадково. Вони знаходяться в ядерних ділянках кори, в їх периферичних відділах. Вторинні зони відрізняються від первинних, або центральних, за фізіологічними проявам, нейронну організацію і особливості архітектоніки.
Які ж ефекти спостерігаються при їх електричному подразненні або ураженні? Ці ефекти стосуються головним чином більш складних видів психічних процесів. Якщо вторинні зони вражені, то елементарні відчуття щодо збережені. Розбудовується в основному здатність правильно відображати взаємні співвідношення і цілі комплекси складових елементів різних об’єктів, які нами сприймаються. Якщо роздратовані вторинні зони слуховий і зорової кори, то спостерігаються слухові і зорові галюцинації, розгорнуті в певній послідовності (тимчасової і просторової).
Дані області дуже важливі для реалізації взаємної зв’язку подразників, виділення яких відбувається за допомогою первинних зон. Крім того, вони відіграють значну роль в інтеграції функцій ядерних полів різних аналізаторів при об’єднанні рецепцій в складні комплекси.
Вторинні зони, таким чином, важливі для реалізації більш складних форм психічних процесів, що вимагають координації та пов’язаних з ретельним аналізом співвідношень предметних подразників, а також з орієнтуванням в часі і в навколишньому просторі. При цьому встановлюються зв’язки, звані ассоціоннимі. Аферентні імпульси, які від рецепторів різних поверхневих органів почуттів направляються в кору, досягають даних полів через безліч додаткових перемикань в ассоціонних ядрах таламуса (зорового бугра). На відміну від них, аферентні імпульси, які йдуть в первинні зони, досягають їх більш коротким шляхом через посередництво реле-ядра зорового бугра.
Що таке таламус
Волокна від таламических ядер (одного або декількох) підходять до кожної частці півкуль нашого мозку. Зоровий бугор, або таламус, знаходиться в передньому мозку, в його центральній області. Він складається з безлічі ядер, при цьому кожне з них передає імпульс в строго певну ділянку кори.
Всі сигнали, що надходять до неї (крім нюхових), проходять крізь релейні і інтегративні ядра таламуса. Далі волокна йдуть від них до сенсорних зон (в тім’яній ділянці — до смакової і соматосенсорной, в скроневій — до слухової в потиличній — до зорової). Надходять імпульси відповідно від Вентра-базального комплексу, медіального і латерального ядер. Що стосується моторних зон кори, вони мають зв’язок з вентролатерального і переднім вентральним ядрами таламуса.
десинхронізація ЕЕГ
Що буде, якщо людині, яка знаходиться в стані спокою, раптово пред’явити будь-якої сильний подразник? Звичайно, він відразу ж насторожився і сконцентрує на цьому раздражителе свою увагу. Переходу розумової діяльності, що здійснюється від спокою до стану активності, відповідає заміна альфа-ритму ЕЕГ на бета-ритм, а також на інші коливання, більш часті. Даний перехід, званий десинхронізацією ЕЕГ, з’являється в результаті того, що в кору від неспецифічних ядер таламуса надходять сенсорні порушення.
Активує ретикулярна система
Неспецифічні ядра складають диффузную нервову мережу, що знаходиться в таламусі, в медіальних його відділах. Це передній відділ АРС (ретикулярної системи), яка регулює збудливість кори. Різні сенсорні сигнали можуть активувати АРС. Вони можуть бути зоровими, вестибулярними, соматосенсорную, нюховими і слуховими. АРС — це канал, по якому дані сигнали передаються до поверхневих шарів кори через неспецифічні ядра, розташовані в таламусі. Порушення АРС грає важливу роль. Воно необхідне, щоб підтримувати стан бадьорості. У піддослідних тварин, у яких ця система була зруйнована, спостерігалося коматозний сноподобное стан.
третинні зони
Функціональні відносини, які простежуються між аналізаторами, ще більш складні, ніж було описано вище. Морфологічно подальше їх ускладнення виражається в тому, що в процесі росту по поверхні півкулі ядерних полів аналізаторів ці зони взаємно перекриваються. У кіркових кінців аналізаторів утворюються «зони перекриття», тобто третинні зони. Дані формації відносяться до найскладніших типам об’єднання діяльності шкірно-кінестетичного, слухового і зорового аналізаторів. Третинні зони розташовані вже за межами власних ядерних полів. Тому їх роздратування і пошкодження не призводить до виражених явищ випадання. Також і щодо специфічних функцій аналізатора не спостерігається значні ефекти.
Третинні зони — це особливі області кори. Їх можна назвати зборами «розсіяних» елементів різних аналізаторів. Тобто це елементи, які самі по собі вже не здатні виконувати будь б то не було складні синтези або аналізи подразників. Територія, яку вони займають, досить обширна. Вона розпадається на цілий ряд областей. Коротенько опишемо їх.
Верхня тім’яна область важлива для інтеграції рухів всього тіла із зоровими аналізаторами, а також для формування схеми тіла. Що стосується нижньої тім’яної, то вона відноситься до об’єднання абстрактних і узагальнених форм сигналізації, пов’язаних зі складно і тонко диференційованими мовними і предметними діями, виконання яких контролюється зором.
Область скронево-тім’яно-потилична також дуже важлива. Вона відповідає за складні типи інтеграції зорового і слухового аналізаторів з письмової та усної промовою.
Відзначимо, що третинні зони мають найскладніші ланцюги зв’язку в порівнянні з первинними і вторинними. Двосторонні зв’язки спостерігаються у них з комплексом ядер таламуса, пов’язаними, в свою чергу, з реле-ядрами за допомогою довгого ланцюга внутрішніх зв’язків, наявних безпосередньо в таламусі.
На підставі вищевикладеного ясно, що у людини зони первинні, вторинні і третинні представляють собою ділянки кори, що є високо спеціалізованими. Особливо потрібно підкреслити, що 3 групи кіркових зон, описані вище, в нормально працюючому мозку разом з системами зв’язків і перемикань між собою, а також з підкірковими утвореннями функціонують як одне складно диференційоване ціле.
Источник
