Догляд за хворими на астму

Особливості догляду за хворими на бронхіальну астму

Бронхіальна астма — алергічне захворювання, яке проявляється нападами ядухи. Основною ознакою хвороби є напади задишки з утрудненим видихом, під час якого хворий задихається. Його обличчя і руки синіють, шкіра вкривається холодним липким потом. Під час дихання чути хрипи, хворого турбує сухий, гавкаючий кашель без мокротиння або з виділенням незначної кількості в’язкого мокротиння, яке погано відхаркується. Коли у хворого починає відходити мокротиння, кашель пом’якшується і стан хворого поліпшується. Задишка також зменшується, і напад астми може припинитися.

Під час нападу, особливо на початку хвороби, хворі дуже лякаються, тому медична сестра зобов’язана забезпечити їм фізичний і психічний спокій, доступ свіжого повітря. Напади бронхіальної астми частіше виникають у нічний час, тому медична сестра повинна спостерігати за хворими, щоб помітити початок нападу, заспокоїти хворого і до приходу лікаря надати йому першу допомогу. Щоб полегшити стан хворого, потрібно надати йому положення напівсидячи. Щоб полегшити дихання, треба розстібнути або зняти одяг, що стискує. Полегшують стан хворого теплі ножні ванни з гірчицею, банки або гірчичники на грудну клітку. Для розрідження мокротиння дають випити склянку теплого молока, мінеральної лужної води або теплої води з натрію гідрокарбонатом. Добре допомагають інгаляції кисню. При сильному потовиділенні протирають насухо шкіру і перемінюють білизну.

Після припинення нападу хворого зручно вкладають у ліжко, добре вкривають і створюють умови для спокійного сну. Хворий має бути під наглядом, оскільки напад може повторитися.

Постуральний дренаж бронхів

У комплексі лікувальних закладів, що їх здійснює медична сестра, найважливішим і найдоступнішим є постуральний дренаж бронхів. Процедуру виконують декілька разів на день, обов’язково натще. Медична сестра допомагає хворому набути такого положення тіла, яке спричинило б кашель і ефективне виділення гнійного мокротиння.

Хворий із положення на спині без подушки поступово здійснює оберт тілом на 360 0 . Після кожного повороту він робить глибокий вдих. Таке обертання повторюють 3—5 разів. Хворий повинен добре відкашлятись, потім знову змінити положення тулуба, значно нахилившись вправо або вліво.

Можна також вибрати інше положення для відходження мокротиння: спочатку хворий стоїть, а потім перегинається через спинку стільця, упираючись руками в сидіння; лежачи в ліжку на правому, а потім на лівому боці з опущеною вниз головою («пошуки черевика під ліжком»); поза «бедуїна, який молиться».

Таким чином, постуральний дренаж спричинює кашель і сприяє ефективному виділенню мокротиння.

ВИЗНАЧЕННЯ ЧАСТОТИ, ГЛИБИНИ, РИТМУ ДИХАННЯ.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА ДИХАННЯМ

У пацієнтів із захворюваннями органів дихання потрібно стежити за частотою, глибиною та ритмом дихання. Нормальне дихання беззвучне і непомітне для інших. Людина зазвичай дихає через ніс із закритим ротом.

Частотою дихання називають кількість дихальних рухів за хвилину. У дорослої людини у стані спокою частота дихання коливається від 16 до 20 за 1 хв, причому вдих у 2 рази коротший за видих; 1 дихання відповідає приблизно 4 пульсовим ударам. Під час сну і в стані спокою дихання стає повільнішим. У положенні лежачи людина здійснює 12—14 дихань за 1 хв, стоячи — 18—20. Чим молодша людина, тим частіше її дихання. Швидке дихання (тахіпное) виникає при посиленій фізичній праці, нервовому збудженні, високій температурі зовнішнього середовища і гарячці. У жінок частота дихань дещо більша, ніж у чоловіків. У спортсменів частота дихання може зменшуватись до 8—10 дихальних рухів за хвилину. Зміна темпу дихання залежить від захворювань органів дихання та дихальних шляхів (пневмонія, бронхіальна астма та ін.).

Частота дихання змінюється також при захворюваннях серця, нирок, мозку, гострих та хронічних інфекційних захворюваннях.

Потрібно пам’ятати, що пацієнт може самовільно затримувати або прискорювати дихання, тому під час обстеження треба відволікати його увагу або вести підрахунок непомітно для нього. Дуже зручно рахувати дихання безпосередньо після визначення частоти пульсу, не віднімаючи руки від променевої артерії, — тоді хворий буде впевнений, що в нього визначають пульс. Якщо дихання поверхневе і рухи грудної клітки або живота важко вловити, то правою рукою продовжують рахувати пульс, а ліву руку разом з рукою хворого непомітно кладуть на груди (при грудному типі дихання) або на живіт (при черевному типі дихання) і рахують кількість вдихів протягом 30 сек. Можна також рахувати дихання, спостерігаючи за рухами грудної клітки і передньої черевної стінки зі сторони. Отримані дані записують у температурний листок та медичну картку стаціонарного хворого.

Нерідко одночасно з порушенням частоти дихання змінюється його глибина. Поверхневе дихання спостерігається у стані спокою а також при захворюваннях легень, плеври, пригніченні дихального центру. Глибоке дихання виникає при фізичному навантаженні, емоційному збудженні, при діабетичній комі, уремії та інших патологічних станах.

У здорової людини ритм дихання правильний. При деяких патологічних станах унаслідок порушення функції дихального центру порушується ритм дихання, змінюється глибина і частота дихання.

Розлад частоти, глибини та ритму дихання спостерігається при задишці, яка супроводжується відчуттям нестачі повітря та утрудненням дихання. Задишка буває фізіологічною — після значного фізичного навантаження у здорових людей та патологічною — при захворюваннях легень, серця, головного мозку. За своїм характером задишка поділяється на інспіраторну, експіраторну та змішану.

Інспіраторна задишка є наслідком утрудненого вдиху через перешкоду для проходження повітря у верхніх дихальних шляхах (спазм голосових зв’язок, стороннє тіло, пухлина, запальні процеси гортані, трахеї). Дихання при такій задишці глибоке і сповільнене. У разі значного збудження вдих утруднений і відбувається з шумом, свистом та хрипінням, неначе повітря засмоктується в легені. Таке дихання називають стридорозним.

При експіраторній задишці вдих короткий, а видих утруднений і дуже тривалий, хворий не встигає зробити повного видиху, як настає уже наступний вдих. Така форма задишки спостерігається при бронхіальній астмі. Дихання при цьому може бути свистячим.

Найчастіше спостерігається змішана задишка. Вона виникає внаслідок зменшення дихальної поверхні легень при пневмонії, туберкульозі, плевриті. Змішана задишка звичайно супроводиться прискореним, а іноді й глибшим диханням. Різко виражена задишка називається ядухою. Якщо ядуха має характер нападу, вона навивається астмою.

Унаслідок порушення діяльності дихального центру виникають патологічні типи дихання: Куссмауля, Чейна—Стокса, Біота.

Дуже сповільнене і глибоке дихання («велике дихання») називають диханням Куссмауля. Воно супроводжується шумним вдихом і посиленим видихом, після якого настає пауза. Таке дихання є характерним для азотемічної уремії і діабетичної коми.

Зміна ритму дихання спостерігається при диханні Чейна—Стокса, яке характеризується хвилеподібним збільшенням і зменшенням амплітуди дихання з наявністю пауз між хвилями тривалістю 40—50 с. Після паузи настають рідкі дихальні рухи, спочатку поверхневі, а потім більш глибокі і часті. Потім дихальні рухи знову стають поверхневими і рідкими, що продовжується до нової паузи. Таке дихання звичайно не залежить від легеневого захворювання і має погане прогностичне значення, оскільки вказує на розлад мозкового кровообігу.

ПАТАЛОГІЧНІ ТИПИ ДИХАННЯ (КУССМАУЛЯ, ЧЕЙНА-СТОКСА, БІОТА).

8. Патологічні типи дихання : Куссмауля, Чейна — Стокса, Біота. Використовуючи графічне зображення різних типів патоло­ гічного дихання, охарактеризуйте їх.

Нормальне дихання

Дихання Чейна-Стокса

Дихання Біота

Дихання Куссмауля

Дихання Біота характеризується рівномірним за глибиною диханням з періодичним виникненням тривалих пауз (від кількох секунд до півхвилини). Такий тип дихання часто спостерігається в агональному стані. Воно є показником погіршення стану тяжкохворого. Таким чином, визначення характеру задишки допомагає поставити правильний діагноз.

У разі появи у хворого патологічного дихання необхідно негайно повідомити про це лікареві.

Последнее изменение этой страницы: 2016-07-11; Нарушение авторского права страницы

источник

ДОГЛЯД ЗА ДИТИНОЮ, ЩО ХВОРІЄ НА БРОНХІАЛЬНУ АСТМУ

Мета: не допустити розвитку вираженої клінічної картини захворювання, частих нападів, забезпечити максимальний комфорт хворій дитині.

ДОГЛЯД ЗА ДИТИНОЮ, ЩО ХВОРІЄ НА ПНЕВМОНІЮ

Мета : не допустити розвитку вираженої клінічної картини захворювання, розвитку ускладнень, забезпечити максимальний комфорт хворій дитині.

Контроль на практичному занятті №

Тема № 5: Кардіогенний шок.

Мета: Удосконалити теоретичні знання та практичні навички з надання невідкладної медичної допомоги хворим при найчастіших гострих серцево-судинних захворюваннях. Ознайомити студентів з основними видами серцевої недостатності, клінікою та невідкладною допомогою при серцевій астмі, набряку легенів кардіогенного походження, варіантами перебігу кардіогенного шоку; першою допомогою при кардіогенному шоці.

Актуальність теми.На протязі останніх років серцева недостатність в багатьох розвинутих країнах світу перетворилась на найбільш важливу медичну та соціальну проблему, оскільки призводить до ранньої інвалідізації хворих, зниження якості життя. У формуванні структури дитячої смертності тільки на долю патології серця приходиться до 26 % загальної летальності та до 76 % летальності у дитячих стаціонарах. У повсякденній роботі медичному працівнику доводиться мати справу з гострою серцево-судинною недостатністю, найбільш частою причиною якої є синдром малого серцевого викиду, що розвивається при колапсі, інфаркті міокарда. Інфаркт міокарда є основною причиною смерті хворого. Своєчасно та якісно проведені невідкладні медичні заходи на до шпитальному етапі не тільки рятують життя хворим а й сприяють подальшому успішному лікуванню хвороби або ушкодження, попереджають розвиток тяжких ускладнень.

Після самостійного опрацювання теми студенти повинні знати:

— Основні причини виникнення ГСН у дітей

— Серцева недостатність по лівошлуночковому та правошлуночковому типах .

— Клінічні ознаки зупинки серця.

— Клініку, діагностику та невідкладну допомогу при серцевій астмі.

— Клініку, діагностику та невідкладну допомогу при набряку легень кардіогенного походження.

— Кардіогенний шок, варіанти клінічного перебігу, діагностику, першу допомогу.

Після самостійного опрацювання теми студенти повинні вміти:

— проводити огляд хворого і оцінити стан хворої дитини

— зібрати анамнестичні дані про дитину

— надавати медичну невідкладну допомогу дитині в разі розвитку невідкладних станів.

План самопідготовки:

— ознайомтесь з темою, планом заняття;

— ознайомтесь з методичними рекомендаціями щодо самостійної підготовки до теми;

— вивчить по опорному конспекту та рекомендованій літературі дану тему;

— проконтролюйте себе, дайте відповіді на питання самоконтролю, виконайте завдання;

Література для самопідготовки:Опорний конспект,

підручник « Невідкладні стани в педіатрії» за редакцією Р.І. Пацюрка Київ ВСВ « Медицина» 2010р. ст.51-53

Навчальний посібник Ю.В. Марушко Г.Г. Шеф « Невідкладна педіатрія» ст.93-104.

Опорний конспект з теми:

Недостатність кровообігу (НК) – одна із основних проблем медицини. Летальний фінал багатьох захворювань у дітей у більшості випадків зумовлений НК. Остання супроводжує не тільки захворювання серця і судин, але й інфекційні захворювання, патологію обміну речовин, бронхолегеневої системи, інші. НК – найтяжче ускладнення при травмах, під час наркозу і операцій, так як серцево-судинна система приймає участь у всіх адаптаційних процесах і є універсальним їх апаратом. У дітей, особливо в ранньому віці, серцево-судинна система знаходиться на етапі фізіологічного становлення і усі навантаження діти переносять гірше, у них частіші і тяжчі зриви адаптації. Окрім цього, в дитячому віці багато систем організму, які функціонально взаємопов’язані з системою кровообігу, також є незрілими і не тільки не виконують належної їм ролі в компенсації, а частіше ускладнюють патологічний процес. НК – це не самостійне захворювання, зумовлене численними факторами, і може розвиватись раптово або повільно, порушуючи життєдіяльність усього організму. НК може тривати секунди, години, дні, роки, може появлятись і зникати, може піддаватись лікуванню або бути рефрактерною до терапії.

Гостра серцева недостатність у дітей

Залежно від типу гемодинаміки та деяких особливостей патогенезу розрізняють наступні клінічні варіанти гострої серцевої недостатності (ГСН):· з застійним типом гемодинаміки:

-правошлуночкова (венозний застій у великому колі кровообігу );

-лівошлуночкова (серцева астма, набряк легень);

-з гіпокінетичним типом гемодинаміки (синдром малого викиду — кардіогенний шок);

-гіпоксемічний криз ( задишечно-ціанотичний напад).

Шок – це патологічний процес, який гостро розвивається, загрожує життю, характеризується прогресуючим зниженням тканинної перфузії, важкими порушеннями діяльності ЦНС, кровообігу, дихання і обміну речовин. Кардіогенний шок — клінічний синдром або стан, який характеризується артеріальною гіпотензією , нездатністю серця як помпи забезпечити тканинну перфузію, адекватну до метаболічних потреб.

Основними причинами розвитку кардіогенного шоку може бути :

— порушення скоротливості міокарда чи аритмії ( бради-, тахіаритмічна форма).

— внаслідок неспроможності насосної функції серця (гостра ішемія міокарда, інфекційні і токсичні кардіти, кардіоміопатії), тампонади серця,напруженого пневмоторакса, розриву хорди, клапанів серця, при масивній тромбоемболії легеневої артерії.

— Зменшення загального обсягу крові (гіповолемічний шок) внаслідок кровотечі або зневоднення при втратах зі шлунково-кишкового тракту (блювота, діарея), поліурії, при опіках та ін.. Основний патогенетичний механізм — недостатність перед навантаження серця через дефіцит венозного припливу.

— Депонування крові у венозних басейнах при анафілаксії, гострої наднирникової недостатності, сепсисі. Ведучий патогенетичний механізм — недостатність після навантаження серця.

Клінічні симптоми:
При розвитку синдрому малого серцевого викиду відзначається больовий синдром, який проявляеться вираженим занепокоєнням дитини, що змінюеться загальмованістю. Спочатку проявляється приступом серцевої астми: виникає клініка серцевої недостатності, переважно за лівошлуночковим типом: прогресуюча задишка, тахікардія, вологі хрипи в легенях, надалі явищами альвеолярного набряку легень, який швидко прогресує. Відмічаються падіння артеріального тиску, ниткоподібний пульс, тахікардія, «мармурова» блідість шкірних покривів, спадіння периферичних вен, липкий холодний піт, акроціаноз. Далі розвивається симптоматика ниркової недостатності: олігоанурія — падіння діурезу нижче 20 мл / год, при тривалому перебігу наростає рівень азоту крові. Кардіогенний шок часто супроводжується мезентеріальною ішемією, ДВЗ-синдромом, нирковою недостатністю.

Кардіогенний шок на догоспітальному етапі діагностується на підставі:

· прогресуючого падіння систолічного артеріального тиску;

· зменшення пульсового тиску — менше 20 мм рт. ст.;

· ознак порушення мікроциркуляції та перфузії тканин — падіння діурезу менш 20 мл/год, холодна шкіра, покрита липким потом, блідість, мармуровий малюнок шкіри, в ряді випадків — спалі периферичні вени.

Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

источник