Які розрізняють типи кори
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Кора.
Земна́ кора́ — зовнішній шар земної кулі, одна зі структурних оболонок планети, як ядро, мантія. Земна кора є твердим утворенням товщиною 5—40 км, що становить 0,1—0,5 % радіуса Землі. Від мантії Землі відокремлена поверхнею Мохоровичича. Фактично земна кора ніби плаває на поверхні магми, і тому на планеті спостерігаються її деформації та рухи. В основі сучасних уявлень про структуру лежать геофізичні дані про швидкість поширення пружних (переважно поперечних) хвиль.
Типи земної кори[ред. | ред. код]
Схематичний профіль перехідної зони «континент-океан»
Земна кора відрізняється під материками та океанами за складом та потужністю. Розрізняють материкову та океанічну земну кору, що різняться за складом, будовою, потужністю й іншими характеристиками. У залежності від густини порід, що її складають, у корі виділяють три шари: «базальтовий», «гранітний» та осадовий.
Потужність континентальної кори в залежності від тектонічних умов становить від 25-45 км (на платформах) до 60-80 км (в областях гороутворення). У континентальній корі розрізняють осадовий (до 20-25 км), «гранітний» або «гранітно-метаморфічний» (в середньому 15 км, густина порід 2,6-2,7 т/м³) і «базальтовий» (20-35 км, густина порід 2,7-3,0 т/м³) шари. Назви «гранітного» і «базальтового» шарів умовні і історично пов’язані з виділенням межі Конрада, яка їх розділяє. Обидва ці шари іноді об’єднують в поняття консолідованої кори.
Основна відмінності океанічної кори від континентальної — відсутність «гранітного» шару, істотно менша потужність (2-10 км), більш молодий вік (юра, крейда, кайнозой), велика латеральна однорідність. Океанічна кора складається з трьох шарів. Перший шар, або осадовий, має потужність до 1-2 км. Другий шар — вулканічний, або акустичний підмурівок, має в середньому потужність 1-2 км (за іншими даними, 1,2-1,8 км). Детальні дослідження дозволили розділити його на три горизонти (2А, 2В і 2С). Третій шар океанічної кори — «базальтовий» потужністю 4-8 км (інші дані — від 2 до 5 км).
Вік[ред. | ред. код]
Материкова земна кора є послідовним нашаруванням осадових гірських порід різного віку. Нижні горизонти таких нашарувань є найстаршими. Часто вони можуть бути метаморфізованими, тобто такими, які пройшли певну термічну обробку в земних надрах. Вік гірських порід визначають застосовуючи спеціальні методи. Цим займається наука геохронологія. Великою кількістю радіологічних досліджень доведено, що вік найстарших гірських порід земної кори за торієм-232 є не більшим ніж 3,5 мільярда років. Тому прийнято вважати, що вік найстарших гірських порід земної кори не перевищує 3,5 млрд років — а вік нашої планети — приблизно 5 млрд. років.
Протягом перших 2 млрд років, можливо, сформувалося від 50 % до 70-80 % всієї сучасної континентальної кори, в наступні 2 млрд років — щонайбільше 40 %, і лише близько 10 % — за останні 500 млн років, тобто у фанерозої. Переломний момент в розвитку земної кори мав місце у пізньому докембрії, коли в умовах існування великих плит вже зрілої континентальної кори стали можливі великомасштабні горизонтальні переміщення, що супроводжувалися субдукцією та обдукцією новоутвореної літосфери. З цього часу утворення і розвиток земної кори відбувається в геодинамічній обстановці, зумовленій механізмом тектоніки плит.
Рухи[ред. | ред. код]
Земна кора, як і гідросфера, є рухомою системою. Глибинними розломами земна кора розділена на блоки. В результаті взаємодії двох сил — тяжіння Землі до Місяця і відцентрової внаслідок обертання Місяця навколо Землі, виникають добові вертикальні рухи земної кори а також припливи і відпливи води в океанах і морях. Подібно такі рухи відбуваються за рахунок обертання Землі разом з Місяцем довкола Сонця. Встановлено, що такі плавні рухи земної кори відбуваються двічі протягом доби і досягають амплітуди декількох десятків сантиметрів. Напрямки цих рухів не є постійними, вони періодично змінюються. У масштабі мільйонів років вони викликали затоплення морем величезних територій і навпаки — виникнення та ріст гірських масивів. Унаслідок такого піднімання земної кори ростуть молоді гори, наприклад структури альпійської гірської системи, до якої належать і Крим, і Карпати. Геофізичними дослідженнями встановлено, що зараз поверхня Карпат піднімається зі швидкістю 0,1 — 10 мм за рік.
Коливальні рухи земної кори[ред. | ред. код]
Повільні плавні безперервні вертикальні переміщення мас гірських порід; одна з форм тектонічних рухів. Причину їх вбачають у глибинних процесах, що відбуваються в мантії Землі, деякі вчені — у космогенних процесах. Коливальні рухи земної кори впливають на зміни рівня Світового океану, що є однією з причин трансгресій та регресій моря, на склад, шаруватість і потужність осадів, на інтенсивність процесів денудації тощо.
Радіальні рухи земної кори[ред. | ред. код]
Рухи земної кори, паралельні радіусу Землі. Протікають повільно або швидко, при землетрусах — стрибкоподібно. Нерідко називаються коливальними рухами земної кори.
Основні тектонічні елементи земної кори[ред. | ред. код]
Найбільш древні і тектонічно малорухливі обширні області материків — древні платформи (кратони), утворені фундаментом з метаморфічних порід докембрійської, в основі архейської і ранньопротерозойської доби, які виступають на поверхню в межах щитів, і платформних чохлів. Євразія поділяється на такі платформи: Східноєвропейська, Сибірська, Китайсько-Корейська, Південнокитайська, Індостанська, Аравійська. На других материках — по одній платформі більш великих розмірів. Інший основний тип тектонічних областей материків і перехідних зон — широкі і досить протяжні рухомі пояси, що виникли 1,6-1 млрд років тому і які протягом пізнього протерозою і фанерозою пройшли складну історію тектонічного розвитку.
Головні типи сучасних тектонічних областей ложа океанів — їх рухомі зони — так звані серединно-океанічні рифтові пояси і розташовані між ними і околицями материків більш стабільні області — океанічні плити.
| Глибина[3] км | Шари | Щільність г/см³ | |
|---|---|---|---|
| 0-60 | Літосфера | — | |
| 0-35(75) | Земна кора | 2,2-2,9 | |
| 35-60 | … Верхня мантія Землі | 3,4-4,4 | |
| 35-2890 | Мантія | 3,4-5,6 | |
| 70—150(400) | … Астеносфера | — | |
| 2890-5100 | Зовнішнє ядро | 9,9-12,2 | |
| 5100-6378 | Внутрішнє ядро | 12,8-13,1 |
Хімічний склад[ред. | ред. код]
Більшість (99,79 %) маси кори припадає усього на 9 елементів, масові частки яких представлені в наступній таблиці[4]:
Оскільки кисень і кремній є найбільш поширеними елементами, їх сполуки — силікати, є основними породооутворюючими породами земної кори.
Див. також[ред. | ред. код]
- Континентальна земна кора
- Океанічна земна кора
- Перехідні зони «континент-океан»
Примітки[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Дослідження гравітаційного поля, топографії океану та рухів земної кори в регіоні Антарктики: монографія / О. М. Марченко, К. Р. Третяк, А. Я. Кульчицький та ін. ; за заг. ред. О. М. Марченка, К. Р. Третяка ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. ун-т «Львів. політехніка». — Л. : Вид-во Львів. політехніки, 2012. — 308 c. : іл., 6 окр. арк. іл. — Бібліогр.: с. 294—304 (221 назва). — ISBN 978-617-607-206-5
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — : Східний видавничий дім, 2004—2013.
- Третяк П. Р. Лісівнича історія. Навчальний посібник. — Львів, 2002.
Источник
Залежно від походження у рослин розрізняють такі види коренів, як головний, бічні та додаткові.
У переважної більшості вищих рослин корені добре розвинені і розміщуються в ґрунті, а в деяких рослин – у воді (наприклад, у ряски) і повітрі (наприклад, в орхідей). Є серед вищих рослин і такі, у яких корені відсутні (наприклад, у таких рослин-паразитів, як повитиця, петрів хрест).
Коренева система – сукупність усіх коренів рослини. За формою розрізняють 3 типи кореневих систем: стрижнева, мичкувата і змішана.
- • Стрижнева коренева система – це система коренів, яка має добре розвинений головний корінь, від якого відходять бічні (у дводольних рослин). Утворюється ця система із зародкового корінця і галузиться за рахунок бічних коренів.
- • Мичкувата коренева система – це система додаткових коренів, які пучком ростуть від основи стебла (в однодольних рослин, а з дводольних – у жовтецевих та подорожникових). Формує мичкувату систему вузол кущіння, із якого розвиваються додаткові пагони і корені. Галуження системи відбувається також за рахунок бічних коренів.
- • Змішана коренева система – це система коренів, у якій можна виділити добре розвинений головний корінь з бічними та численні додаткові корені на нижній частині стебла. Наприклад, є у рослин, які людина підгортає при вирощуванні (у капусти, помідорів, соняшника).
Типи кореневих систем: 1 – стрижнева, 2 – мичкувата, 3 – змішана.
Розвиток і потужність кореневих систем залежать від виду та індивідуальних особливостей рослин, умов існування та ін. За об’ємом кореневі системи рослин завжди більші від їх надземних частин.
Людина може впливати на формування кореневої системи у рослин, здійснюючи підгортання і пікірування, що обумовлює утворення потужної розгалуженої системи коренів у верхньому родючому шарі ґрунту. Пікірування – це відщипування кінчика головного кореня, що посилює галуження кореневої системи внаслідок утворення та розростання бічних коренів. Підгортання – це підсипання до основи рослини землі з метою посилення росту додаткових коренів у поверхневих шарах ґрунту.
На поздовжньому розрізі головні, додаткові і бічні корені мають подібну будову і в них можна виділити певні зони. По довжині молодий корінь розділяють на декілька ділянок: кореневий чохлик, зона поділу, зоно розтягування, всисна зона і провідна зона.
Кореневий чохлик складається з кількох шарів живих клітин, які утворюються зовнішніми клітинами верхівкової меристеми. Живуть клітини чохлика 2-9 діб, залежно від типу ґрунту, середовища життя (наприклад, у коренів водних рослин його немає). Кореневий чохлик захищає верхівку кореня від пошкоджень, сприймає силу земного тяжіння і визначає напрямок росту, виділяє слиз для полегшення просування кореня в ґрунті.
Зона поділу клітин має довжину близько 1-3 мм і утворена живими клітинами верхівкової твірної тканини. Завдяки здатності клітин до швидкого поділу ця зона забезпечує ріст кореня в довжину і дає початок іншим тканинам.
Зона розтягування клітин має довжину 2-5 мм і складається з живих витягнутих клітин, які набули постійної форми і розмірів. Разом із зоною поділу утворює зону росту кореня. У цій зоні відбувається диференціація клітин на тканини. Тут формуються ризодерма, первинна кора та центральний циліндр кореня.
Всисна зона (зона кореневих волосків, зона всмоктування) – це ділянка кореня довжиною 5-20 мм. Поверхня цієї зони вкрита виростами клітин шкірки – кореневими волосками. Кореневі волоски – це вирости клітин покривної тканини кореня, які всмоктують воду з розчиненими мінеральними солями. Довжина волосків – декілька міліметрів, але їх дуже багато, чим забезпечується велика поминальна поверхня кореня. Живуть кореневі волоски 10-20 днів, потім відмирають і злущуються. Замість них утворюються нові, але вже на новій, молодшій частині кореня. Так що з ростом кореня вглиб переміщується і зона кореневих волосків. Таким чином, зона кореневих волосків забезпечує всмоктування розчинених мінеральних речовин та закріплення верхівки кореня в ґрунті.
Провідна зона (зона бічних коренів) – це найбільша частина кореня (вимірюється десятками сантиметрів і навіть метрами), яка має провідні клітини. Провідна зона здійснює проведення речовин до надземних органів та утворення бічних коренів з клітин перициклу.
Зони кореня: 1 – кореневий чохлик; 2 – зона поділу клітин; 3 – зона розтягування клітин; 4 – зона всмоктування; 5 – провідна зона.
Источник
На материках і під глибини океанів будова земної кори по-різному. На рівнинних територіях товщина кори близько 40 кілометрів, під гірськими хребтами вона ще більше — до 80 кілометрів. Під глибоководної частиною океану товщина кори менше, від 5 до 15 кілометрів. В середньому, під материками земна кора залягає на глибині 35 км, а під океанами — 7 км. Кожен вид має різну будову, через що виникає питання, а якими типами земної кори утворена тихоокеанська плита?
Відмінності будови материкової і океанічної кори
Крім відмінності в товщині, спостерігаються відмінності в будові кори океанічного і земного типів. Материкова складається з трьох шарів: осадового (самий верхній), гранітного (середній шар) і базальтового (нижній). Океанічна земна кора складається з осадового і базальтового шарів.
Кордон між материковою і океанічною корою не завжди простежується, найчастіше вона розмита. Наприклад, до краю материкової платформи можуть примикати околиці улоговини морів, де будова земної кори близько до океанічного типу. У таких місцях практично відсутній гранітний шар, а ось верхній осадовий сильно розвинений.
Кордон океанів і морів представлена острівними дугами. Земна кора в цих районах схожа за будовою і товщині з материковим типом. І це не всі типи.
Види океанічної кори
А якими типами земної кори утворена тихоокеанська плита і які взагалі типи існують? Розрізняють декілька категорій будівель океанічних видів кори.
- Океанічних-материковий. Даний тип зустрічається на мілині і являє собою пряме продовження материкових структур в межах шельфу. Товщина кори в цьому місці до 35 кілометрів. Будова шельфу таке ж, як і у материкового типу: є базальтовий (нижній), гранітний (середній) і осадовий (верхній, який утворює поверхню планети) шари. Але навіть при наявності всіх трьох шарів земна кора шельфу має потужний осадовий шар.
- Геосинклінальний морської тип. Зустрічається на западинах морів. Даний вид стелить Берингове, Чорне, Охотське, Середземне, Карибське моря та ін. Для цього типу кори характерна поступово виклинцьовування гранітного шару.
- Субокеанічним. Розташовується в межах материкового схилу. У його нижній частині спостерігається зменшення гранітовая шару.
- Тип океанічних хребтів і підняттів. Характеризується складним рельєфом за участю розломів. До даного типи відносять среднеокеанічеськой хребти, гірські країни, розташовані в Тихому океані.
Різні типи можуть формувати одну плиту. А ось тихоокеанська плита літосфери утворена тільки корою океанічного типу.
Тихоокеанська плита
Найбільшою литосферной плитою є тихоокеанська. З моменту розвитку земної кори вона знаходиться в постійному русі і поступово її розміри зменшуються.
На півдні плита межує з антарктичної плитою. Кордон між ними проходить по Тихоокеанському-антарктичному хребту. На півночі плита формує Алеут жолоб, а на заході — Маріанську западину.
Плита рухається на північ, формуючи розлом Сан-Андреас.
Особливості тихоокеанської плити
Знаючи, якими типами земної кори утворена тихоокеанська плита, можна сформулювати її відмінність від кори земного типу.
Перша і головна відмінність — відсутність гранітного шару. У цьому типі плити є тільки два шари, а в материковому їх три. Розрізняються плити віком. Океанічний вважається молодим, а земний — старішим.
Знання про те, якими типами земної кори утворена тихоокеанська плита і яка її товщина, можна зрозуміти, чому вона подгибается під материкову. Остання більш товста і потужна, має твердий шар. А ось океанічний тип вважається м’яким, тонким. Товщина добре простежується в місцях утворення хребтів — чим ближче океанічних хребет, тим молодше ділянку кори.
Вчені припускають, що наростання йде від хребтів до материків, а потім спостерігається опускання шарів під вагою материкового типу кори. Під час цього процесу виникають острівні дуги, жолоби, виступи, прогини. Таким чином, виділяють дві зони: спрединг і субдукції. Перша зона — це ділянка формування кори океанічного типу, а зона субдукції — це місце, де кора починає занурюватися під материкову.
Яскравим прикладом переходу кори з одного типу в інший на тихоокеанської плиті є Маріанська западина. Це перехідна область з чітко вираженою острівної дугою, великою глибиною жолоби та інтенсивної сейсмічною активністю.
Источник
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Кора.
Кор́а рослини — зовнішня частина стебла і кореня рослин, відділена від центральної частини твірною тканиною (камбієм). По корі від листків до коренів і плодів пересуваються пластичні речовини. Кора захищає рослину від шкідливих впливів зовнішнього середовища, в ній відкладаються різні поживні речовини. Кору багатьох рослин використовують як лікарську сировину.
За фактурою та рисунком кору поділяють на:
- дерева з гладенькою корою (бук, граб, айлант, вишня);
- дерева з пластинчатою корою (каштан, платан, евкаліпт);
- дерева з дрібно-тріщинистою корою (груша, ліріодендрон, гінкго дволопатеве);
- дерева з глибоко-тріщинистою корою (дуб звичайний, верба біла).
Будова[ред. | ред. код]
За будовою розрізняють первинну та вторинну кору. Первинна кора — складається з двох шарів: коленхіми (шар під перидермою) — механічна тканина; паренхіми первинної кори (може виконувати запасаючу функцію). Вторинна кора — (або луб, флоема). Типова будова лубу: ситовидні трубки, клітини-супутники, луб’яна паренхіма і луб’яні волокна. Луб’яні волокна утворюють шар, що зветься твердим лубом; всі останні елементи утворюють м’який луб.
Первинна кора[ред. | ред. код]
Первинна кора розташовується безпосередньо під первинними покривними тканинами. Склад вхідних до неї тканин різниться. У дводольних рослин первинна кора зазвичай представлена коленхімою і паренхімою, внутрішній шар який функціонує як крохмаленосна оболонка. Часто, крім цих тканин, у первинній корі зустрічається субепідермальна паренхіма (тютюн-махорка, деякі зонтичні та ін.). В однодольних коленхіми зазвичай немає, але у багатьох є склеренхіма. У корінні первинна кора зазвичай паренхімна, проте у деяких пальм в ній можуть бути склереїди або волокна . Внутрішній шар первинної кори, прилеглий до центрального циліндра, називається ендодермою, проте він не завжди буває добре виражений.
Вторинна кора[ред. | ред. код]
Під вторинної корою розуміють сукупність гістологічних елементів, утворених камбієм у зовнішню (корову) частину стебла (всередину він відкладає вторинну ксилему, або вторинну деревину). Вторинна кора включає в себе ділянки вторинної флоеми і поділяють їх сегменти або тяжі серцевинних променів . Гістологічно промені утворені паренхімними клітинами, вторинна флоема ж — провідна тканина і складається з сітовідних трубок та інших елементів.
Хімічний склад[ред. | ред. код]
Господарське застосування[ред. | ред. код]
Застосування кори в господарстві і промисловості різноманітні.
Корок коркового дуба і бархату амурського, який міститься в шкірці, використовується для виготовлення корків до пляшок і як ізоляційний матеріал. Корок берези йде на виготовлення тари, вироблення дьогтю тощо.
З липової, дубової, березової, вербової кори (лубу) отримують мочало, раніше плели взуття (личаки), робили мачулу.
Кора бруслини містить близько 7 % каучуку, з якої отримують латекс.
Кора дуба, ялини, верби містить дубильні речовини.
З кори крушини, хінного дерева отримують лікарські препарати.
дах покритий корою, кора зеленого дуба | ||||||||||
З висушеної кори кориці (Cinnamomum verum J.Presl) отримують корицю, а з коричника китайського (Cinnamomum aromaticum Nees) — касію, або фальшиву корицю.
З кори роблять тканини, мотузки, з неї виготовляють різні предмети побуту, нею обшивають стіни і покривають дахи .
Деякі рослини вирощують в садах і парках саме заради їх декоративної кори (клен зеленокорий (Acer tegmentosum (Maxim.) Maxim.), Кизил білий (Cornus alba L.), береза паперова (Betula papyrifera Marshall), вишня тибетська (Prunus serrula Franch.), Мелія ацедарах (Melia azedarach L.), суничне дерево Мензиса (Arbutus menziesii Pursh), кизил блискучий (Cornus sericea L.)).
Кору берези паперової індіанці Північної Америки використовували як матеріал для письма.
Завдяки своїй водопроникним властивостям кора цього ж дерева йшла на покриття зовнішню сторону каное.
Березовий кора — основний зимовий продукт харчування американських лосів. Корою осики, верби, тополі та берези харчуються бобри.
Кору використовують в садівництві як мульчу.
Вторинна кора (флоема) деяких рослин вживається в їжу. У Скандинавії з кори сосни звичайний готують коровий хліб, а саами запасають молоду соснову кору навесні як харчовий ресурс
Джерела[ред. | ред. код]
- Лікарські рослини: енциклопедичний довідник / Відповідальний редактор А. М. Гродзінський. — К.: Видавництво «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — 544 с. ISBN 5-88500-055-7
- Кора
Посилання[ред. | ред. код]
- КОРА (cortex) //Фармацевтична енциклопедія
- Кора // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 718-719. — 1000 екз.
Источник
