Які взаємозв язки можна виявити читаючи карту будови земної кори

Гіпермаркет Знань>>Географія>>Географія 7 клас. Повні уроки>> Географія: Практична робота: 2. Аналіз карти будови земної кори.Повні уроки

Тема

• 3. Практична робота: 2. Аналіз карти будови земної кори

Мета

• дізнатися про походження материків та океанів, ознайомитися із формами рельєфу земної

поверхні.

План

1. Будова земної
кори. Походженя материків та океанів

2. Форми рельєфу

3. Взаємозв’язок
форм рельєфу з будовою літосфери

Будова земної кори. Походженя материків та океанів

Згідно з теорією руху літосферних плит, що ґрунтується на гіпотезі дрейфу материків, земна кора разом з частиною верхньої мантії не є суцільним покриттям нашої планети. Вона розбита глибокими розломами на величезні блоки – літосферні плити. Більшість плит включають як материкову, так і океанічну земну кору. Їх товщина 60 – 100 км.

Літосферні плити здатні повільно
переміщуватися по в’язкій поверхні мантії (астеносфері), ніби гігантські
крижини поверхнею води. Швидкість їх руху видається мізерною – кілька
сантиметрів на рік. Проте цей рух відбувається протягом сотень мільйонів років,
тому плити за такий час переміщуються на тисячі кілометрів. Отже, сучасне
розміщення материків і океанів – це результат тривалого горизонтального руху
літосферних плит. Ці рухи також призводять до того, що на стиках плит в одних
місцях відбувається їх зіткнення, а в інших – розсування. 

Внаслідок зіткнення
двох літосферних плит з материковою корою їхні краї разом з усіма
нагромадженими осадовими породами зминаються у складки, породжуючи гірські
хребти. Якщо ж зближуються плити, одна з океанічною, а друга з материковою
корою, то перша прогинається і ніби пірнає під материкову. При цьому
припіднятий край материкової кори зминається в складки, формуючи гори, уздовж
узбереж виникають ланцюги островів і глибоководні жолоби. 

При розсуванні
літосферних плит на їх межах утворюються тріщини. Таке трапляється здебільшого
на дні океанів з тонкою корою – в рифтових долинах – поздовжніх ущелинах
(завширшки кілька десятків кілометрів), що розділяють серединно-океанічні
хребти – величезні підводні гірські споруди. Тріщинами на поверхню дна
піднімається розплавлена магма. При її охолодженні з магматичних порід виникає
смуга молодої земної кори. Вона поступово розповзається в обидва боки від
глибинного розлому, що її породив, нарощуючи краї літосферних плит. Внаслідок
цього океанічне ложе розширюється. На дні океану працює ніби гігантський
конвеєр, що пересуває ділянки з молодою корою від місця їх зародження до материкових
околиць океану. Швидкість їх руху маленька, а шлях довгий. Тому ці ділянки
досягають берегів через 15 – 20 млн років. Пройшовши цей шлях, вони опускаються
в глибоководний жолоб і, пірнаючи під материк, занурюються в мантію, з якої
вони утворилася в центральних частинах серединно-океанічних хребтів.

Рухи літосферних плит указують на те, що на земній поверхні є відносно стійкі та рухомі ділянки.

Відносно стійкі ділянки земної
кори називають платформами. Це найдавніші за віком вирівняні
ділянки літосферних плит. Вони лежать в основі материків і океанічних западин.
Платформи мають двошарову будову. Нижній ярус – фундамент, утворений
кристалічний магматичними і метаморфічними породами. Верхній – осадовий чохол,
складений осадовими породами, що ніби чохлом накривають зверху фундамент.
Подекуди тверді кристалічні породи фундаменту виступають з-під пухких осадових
порід чохла на поверхню платформи. Такі ділянки називають щитами.
Ділянки ж перекриті чохлом називають – плитами (не плутайте з
літосферними плитами). За геологічним віком розрізняють давні і молоді
платформи. Давні платформи утворилися в найдавніші геологічні
часи – в архейську і протерозойську ери, тобто в докембрії. Вік їх фундаменту
1,5 – 4 млрд років. Фундамент молодих платформ утворився тільки
0,5 млрд років тому.

Між відносно стійкими ділянками
земної кори розміщуються нестійкі зони – рухомі пояси.
Вони збігаються з місцями глибинних розломів на суходолі і в океанах (в серединно-океанічних
хребтах і глибоководних жолобах). У цих  вузьких, але витягнутих на тисячі
кілометрів зонах, скупчені вулкани і часто трапляються землетруси. Тому їх
називають сейсмічними поясами.

Форми рельєфу

Рельєф – сукупність
різноманітних за формою нерівностей земної поверхні, які відрізняються за
висотою та утворенням. Форми рельєфу – це природні тіла, що утворюють певні
ділянки земної кори. 

Існують
найрізноманітніші форми рельєфу. Основними причинами такого різноманіття є
взаємодія внутрішніх та зовнішніх процесів Землі. (Приклади цих сил див. на
малюнку).

Коли під дією
внутрішніх сил на Землі утворюються складчасті пояси, це призводить до
активізації зовнішніх сил. За мільйони років вода, вітер і сонце встигають
практично повністю зруйнувати гори, створивши на їх місці рівнини та заповнивши
зруйновним матеріалом великі заниження. Внутрішні та зовнішні сили діють
одночасно.

Більшу частину суходолу займають
рівнини (близько 64%). 

У рельєфі дна
океанів виділяють три форми: шельф (материкова обмілина завглибшки до 200м),
материковий схил ( 200-2000м), лже (дно океану).

Взаємозв’язок форм рельєфу з будовою літосфери

Рельєф тісно пов’язаний з будовою
земної кори. Сучасний її зовнішній вигляд формують найбільші форми рельєфу ­­­­­­–
виступи материків і западини океанів, гори і величезні рівнини. Вони утворилися
в результаті рухів літосферних плит. У розміщенні форм рельєфу на поверхні
Землі є певні закономірності. 

Виступи материків відповідають
земній корі материкового типу, а океанічні западини – областям поширення
океанічної кори. Великі рівнини розміщуються на давніх платформах. Від того на
якій ділянці платформи розташована рівнина залежить її висота: на щитах
найчастіше лежать височини і плоскогір’я, на плитах – низовини. 

Гори  суходолу та
серединно-океанічні хребти і глибоководні жолоби на дні океанів розташовуються
у рухомих поясах на межах літосферних плит. На суходолі при зіткненні
літосферних плит породи на їх краях зминаються в складки – утворюється область
складчастості. При цьому виникають молоді складчасті гори.
Поступово, протягом мільйонів років, вони руйнуються. Наступні рухи земної кори
розломами розбивають їх на окремі брили. По цих розломах відбувається
вертикальне зміщення: якщо одна ділянка піднімається відносно сусідніх, то
утворюється горст’, якщо опускається – грабен. Так утворюються складчасто-брилові
гори.

Як читати карту «Будова земної кори». На тематичній карті «Будова земної кори» показано розташування літосферних плит та напрямки і швидкість їх руху. На плитах виділено кольором платформи і області складчастості. Вони краще вивчені і більш достовірно показані на суходолі. Як видно з карти, ядра сучасних материків утворюють здебільшого давні докембрійські платформи. Їх обрамляють молоді платформи та області складчастості, що утворилися в наступні ери. Часто на карті «Будова земної кори» наводиться спеціальна шкала – геохронологічна таблиця, що відображає відтинки геологічного часу (геологічні ери, періоди), яким відповідає певний етап формування земної кори (епохи горотворення).

На карті на дні морів і океанів
позначено океанічні платформи, серединноокеанічні хребти, глибоководні жолоби,
зони розломів. Штриховкою та значками відмічені зони землетрусів і вулкани. На
місцезнаходження родовищ різних за походженням (осадових, магматичних, метаморфічних)
корисних копалин вказують типові значки.

А ви знали, що …?

• Близько 70% Землі вкрито водою. Але лише 1% з цієї води придатний до вживання.

• Питній воді близько 3 млрд років

• Близько 1/3 поверхні планети займають пустелі

• Гори «живуть» від 20 до 200 млн.років.

Перевір себе

1. Чим земна кора материкового типу відрізняється від кори океанічного типу?

2. Якими є наслідки зближення і розсування літосферних плит?

3. Яку будову має платформа? Які розрізняють платформи за віком? Назвіть, користуючись картою „Будова земної кори”, найбільші давні та молоді платформи.

4. Визначте за картою, де розташовані серединноокеанічні хребти, ланцюги островів та глибоководні жолоби.

5.     Які існують закономірності у розміщенні форм рельєфу? 

Список використаної літератури

1. Кобернік С. Г., Скуратович О. Я.: Географія материків і океанів: Підручник для 7 кл. загальноосвіт.навч. закладів. — К.: Навч. книга, 2002. — 319 с.: іл., карти.

2. Урок Карпюк Г. І. , викладач Українського гуманітарного ліцею КНУ ім. Т. Шевченка

3. Й. Р. Гілецький, М. М. Богович. :Географія.Довідник.

4. Бойко В. М., Міхелі С. В. Географія материків і океанів: Підручник для 7 кл.

Відредаговано і надіслано Мазуренко М.С.

Над уроком працювали

Мазуренко М.С.

Карпюк Г. І.

Ржопецька М.Т.

Поставить вопрос о современном образовании, выразить идею или решить назревшую проблему Вы можете на Образовательном форуме, где на международном уровне собирается образовательный совет свежей мысли и действия. Создав блог, Вы не только повысите свой статус, как компетентного преподавателя, но и сделаете весомый вклад в развитие школы будущего. Гильдия Лидеров Образования открывает двери для специалистов  высшего ранга и приглашает к сотрудничеству в направлении создания лучших в мире школ.

Предмети > Географія > Географія 7 клас