Роль кори великих півкуль головного мозку
Інші завдання дивись тут…
ВЕЛИКИЙ (КІНЦЕВИЙ) МОЗОК – вищий відділ центральної нервової системи.
Загальна довжина всіх кровоносних судин півкуль становить близько 560 км.
У довжину півкулі сягають 17 см, у ширину — 14 см, у товщину 1,3 — 4,5 мм.
На великий мозок припадає 85 % маси мозку.
У більшості людей (80 — 90 % становлять правші) домінантною є ліва півкуля.
Ліва півкуля більш активно задіяна в обробці математичної і мовної інформації (центри мови, письма, лічби, читання, пам’яті).
Права більш важлива для креативності, артистичних здібностей, сприйняття мистецтва (центри музичної та абстрактної пам’яті, запам’ятовування геометричних і художніх образів).
Великий мозок складається з двох півкуль, з’єднаних мозолистим тілом.
Півкулі великого мозку — це утвори кінцевого мозку, що мають виражену складчасту поверхню й забезпечують обробку інформації та формування складних форм поведінки людини
Розрізняють праву та ліву півкулі, вони відповідають за мову, мислення, рухи кінцівок. У середині кожної півкулі розташований шлуночок мозку.
Розподіл функцій між півкулями:
• ліва півкуля відповідає за такі важливі функції: мовлення, читання, письмо, лічбу, аналіз, інтелект;
• права півкуля відповідає за образне сприйняття, уяву, почуття, синтез та інтуїцію.
Мозолисте тіло складається з нервових волокон.
Значення мозолистого тіла: через нього здійснюється зв’язок між обома півкулями.
Функції великого мозку:
• керує діяльністю інших відділів головного мозку;
• керує спинним мозком;
• забезпечує психічну діяльність (пам’ять, мислення, мова, поведінка)
СТРУКТУРА ПІВКУЛЬ.
ПІДКІРКА — ЕВОЛЮЦІЙНА СТАРА ЧАСТИНА ПІВКУЛЬ.
• Основна маса кінцевого мозку.
• Утворена білою речовиною — відростками нейронів, які разом з нервовими волокнами, спрямованими до кори, утворюють низхідні та висхідні провідні шляхи основи півкуль, що з’єднують кору з усіма відділами нервової системи.
• В білій речовині основи півкуль містяться скупчення нервових клітин — підкіркові (базальні) ядра сірої речовини, які передають імпульси від кори до проміжного мозку. Містить також скупчення сірої речовини — гіпокамп, нюхову цибулину.
Базальні ядра — це скупчення сірої речовини, які беруть участь у регуляції складних рухових актів (допоміжних рухів під час ходіння, мімічні рухи тощо), кровообігу, регуляції тонусу скелетних м’язів та здійснення орієнтувальних, захисних, харчових рефлексів, а також виливають на формування поведінки людини.
Гіпокамп — центр лімбічної системи, який бере участь у формуванні пам’яті, процесах запам’ятовування й навчання.
Лімбічна кора (від лат. limbus [лімбус] — кайма, облямівка, край) — частина навколо мозолистого тіла, до якої примикають скупчення підкіркових ядер.
Лімбічна система — лімбічна кора і скупчення підкіркових ядер (окремі ядра таламуса, гіпоталамус, гіпокамп тощо) — функціональне об’єднання структур мозку, що визначає підсвідому (інстинктивну) поведінку, зокрема здобування їжі, захист, орієнтування, розмноження, також відповідає за емоції й потреби, за виникнення відчуттів задоволення — незадоволення, регулює рівень уваги, сприйняття, відтворення емоційно значущої інформації, сприймання запаху, світла, формування пам’яті. Розміщена навколо верхньої частини стовбура головного мозку.
Значення лімбічної системи: забезпечують загальне пристосування організму до змін довкілля і визначають інстинктивну поведінку.
Функції лімбічної системи:
• бере участь в емоційній та інстинктивній поведінці;
•підтримує сталість внутрішнього середовища організму.
КОРА ПІВКУЛЬ, АБО МАНТІЯ.
Кора функціонує як єдине ціле, є матеріальною основою психічної діяльності людини (пам’ять, мова, мислення та регуляція поведінки людини пов’язані саме з корою).
У корі виділяють нову кору (більша частина), давню, стару та проміжну.
Кора має товщину від 1 до 4 мм.
Загальна площа кори становить приблизно 2,2 м2, з яких дві третини знаходяться у борознах та звивинах.
Кора становить приблизно 44% від об’єму півкуль.
Кількість нейронів кори може змінюватися в межах 109—1010, і кожен має від 7 до 10 тис. зв’язків із сусідніми клітинами, що визначає гнучкість, стійкість і надійність функцій кори
Кора великих півкуль, незважаючи на незначну товщину, має складну будову. У корі великих півкуль міститься близько 14 млрд нейронів, розташованих у 6 шарів.
• Кора людини добре розвинута.
• Вкриває ззовні півкулі. Кора півкуль відтворює форму черепа.
• Утворена сірою речовиною (тілами нейронів), проміжки між якими заповнені клітинами нейроглії та містять нервові волокна і кровоносні судини.
• Від кори всередину мозку відростки нейронів та нервові волокна до кори утворюють низхідні та висхідні нервові шляхи, що з’єднують кору з усіма відділами нервової системи.
• Має функціональні зони: чутливу, рухову, асоціативну.
• Формує звивини (складки) та борозни (заглиблення).
• Шість шарів кори утворені нейронами різних форм і функцій
Нейрони кори великого мозку.
Нейрони кори головного мозку розміщені в шість шарів, мають тісний зв’язок і функціонують як одне ціле.
Кожний шар кори складений з нейронів певною виду. Лише зовнішній (верхній) утворений короткими відростками нервових клітин. Головна частина інформації надходить у кору до зірчастих клітин 3 — го шару та пірамідальних клітин 4 — го шару.
Нейрони кори взаємодіють так, що передача інформації в горизонтальному напрямку неефективна, що пов’язано зі значною кількістю коротких аксонів.
Нейрональна колонка — це сукупність вертикально розташованих нейронів у корі головного мозку, що проходить через її шари. Саме колонка і є основною структурно — функціональною одиницею кори півкуль людини, що здійснює обробку інформації.
Малі колонки містять від 80 до 120 нейронів майже в усіх зонах мозку.
Загалом у корі людини нараховується близько 2 x 105 таких колонок.
Колонки поєднуються між собою горизонтальними зв’язками й утворюють нейронні ансамблі.
Простір між тілами й відростками нервових клітин кори заповнений нейроглією та капілярами.
Звивини – складки різних розмірів, у які зібрана кора півкуль.
Борозни — заглиблення, що знаходяться між звивинами, у них сховані понад 2/3 поверхні кори, що збільшує її загальну поверхню.
Кількість борозен та звивин у людей приблизно однакова, але рельєф, який вони утворюють, у кожної людини свій.
Три найбільші борозни півкуль: бічна (найглибша борозна відділяє скроневу частку від лобової та тім’яної), центральна (відокремлює лобову частку від тім’яної) і потилично-тім’яна (відділяє потиличну частку від тім’яної), які обмежують частки півкуль, причому кожна частка має ще чималу кількість менших борозен, між якими розташовані звивини.
Особливості зовнішньої будови півкуль великого мозку людини пов’язані із сильно вираженою складчастою поверхнею, що має індивідуальний характер, закладається ще до народження й розвивається до періоду статевої зрілості.
Формування звивин та борозен.
1) Складки півкуль починають формуватися ще в зародковому розвитку.
2) У новонароджених уже є первинні, вторинні й третинні борозни, але вони продовжують розвиватися й після народження, особливо до 1 — 2 років.
3) До 7 — 12 років борозни й звивини вже мають такий вигляд, як у дорослої людини.
Чотири основні частки великого мозку.
| Частка | Зона |
| Лобна, що розміщена у передній центральній звивині, спереду від центральної борозни. | Розміщується рухова зона (забезпечує рухи м’язів і суглобів тіла), руховий центр мови (забезпечує здатність людини писати речення й вимовляти слова), зона розпізнавання запахів, відповідає за розвиток мовлення, мислення, почуттів і вправних довільних рухів, увагу, емоції. Функція: планування, контроль поведінки людини та регуляція рухів. |
| тім’яна, що розміщена позаду від центральної борозни | Розміщена зона шкірно — м’язової чутливості — дотик, біль, температура, смак. Функція: розпізнавання смаків, відчуття дотику, температури, болю, положення у просторі. |
| скронева | Розміщена зона слуху (слуховий центр мови), зона смаку, гіпокамп (своєю формою нагадує морського коника та бере участь у формуванні пам’яті). Пов’язані з цією частиною мозку ядра сірої речовини відіграють важливу роль в координації рухів і регуляції положення тіла, а також в мотивації дій людини. Функція: аналіз слухової інформації, сприйняття слів, формування пам’яті, навчання, емоції. |
| потилична | Розміщена зона зору, тому нормальний зір у людини можливий, якщо потилична доля не ушкоджена. Основна функція: регуляція зорового сприйняття, зорова чутливість, розпізнавання образів, форми і кольору об’єктів |
Розрізняють основні поля, що відрізняються будовою та функціями: шкірно — м’язова, рухова, слухова, нюхова, смакова, зорова зони.
У заглибині бічної ямки мозку лежить невеличка частка — острівець. Основна функція: розпізнавання смаку. Ймовірно відповідає за перистальтику шлунка, слиновиділення, нудоту та інші фізіологічні реакції
Зони кори головного мозку за функціями.
| Назва зони | Характеристика | Функція |
| Чутливі (сенсорні) | Одержують імпульси від рецепторів й аналізують їх. Розміщуються проекції всіх нейронів — рецепторів будь-якого виду чутливості — для кожного з них є відповідний нейрон сенсорної зони кори. Під час збудження зон у людини виникають відповідні відчуття. Ураження кори зон спричиняє порушення роботи відповідних органів чуттів. | У шкірній зоні сприймаються й аналізуються сигнали від дотику до тіла, дії на нього тепла або холоду, больових впливів. У зоні суглобово — м’язової чутливості сприймаються зміни напруження м’язів. Подразнення ділянок слухової зони зумовлюють сприйняття звуків. Імпульси від зорових рецепторів аналізуються зоровою зоною, смакових — смаковою зоною, нюхових – нюховою. |
| Асоціативні зони | Поєднують діяльність рухових і сенсорних чутливих зон, забезпечують взаємодію усіх відчуттів, аналізують і зберігають інформацію, з ними пов’язані навчання, мовлення, мислення, свідомість | З діяльністю асоціативних зон найбільше пов’язані вищі психічні функції: пам’ять, мова, мислення, свідомість і регулювання поведінки. Створюються цілісні образи об’єктів навколишнього світу |
| Рухові, або моторні | Надсилають імпульси до робочих органів (м’язів) Поранення або інші ушкодження кори рухової зони призводять до паралічу м’язів тіла (втрата здатності рухатися). | Нервові імпульси зони зумовлюють скорочення певних груп м’язів, що забезпечує рух м’язів тіла |
АСОЦІАТИВНІ ЗОНИ.
Розміщення зон: охоплюють більшу частину кори та знаходяться поряд з чутливими зонами (у них аналізується, зберігається і перетворюється інформація, отримана від чутливих зон).
Завдання асоціативних зон: розшифрування інформації від органів чуттів, що дозволяє оцінювати взаємне положення об’єктів у просторі, визначати обриси предметів, не дивлячись на них, оцінювати положення частин власного тіла, порівнювати сприйняття, отримувані у даний момент з тими, що є у пам’яті.
Значення: дають змогу людині контролювати і планувати будь — який вид діяльності.
Зорові поля — чутливе (забезпечує зір) і асоціативне (розпізнавання предметів, які ми бачимо).
Слухові поля — чутливе (сприймає звуки), асоціативне (розпізнає їх).
Смакове поле знаходиться в районі бічної звивини.
Рухові поля для контролю м’язової активності (керують м’язами гортані, глотки, рота, а також дихальних м’язів, що контролюють силу повітряного потоку), причому рухові поля правої півкулі контролюють діяльність м’язів лівої половини тіла, а лівої півкулі — правої половини.
Нюхове поле — заховане в глибині центральної борозни біля основи півкуль.
Обличчя представлене в обох півкулях.
Особливо велика площа ділянки, яка керує рухами кисті руки, язиком, мімічними м’язами. Ділянка кори, де виникають імпульси, що керують м’язами гортані, глотки, рота, а також дихальних м’язів, що контролюють силу повітряного потоку, вона відповідальна за вміння розмовляти — це так зване поле Брока (назване на честь дослідника, що встановив його існування).
Єдиної мовної зони немає, а ділянки, що відповідають за мову, містяться в корі скроневої, лобової та тім’яної часток, ураження їх супроводжується розладом мови. Скоординована діяльність імпульсів дає змогу перетворювати думки у звук, при цьому мовні поля у правші локалізуються лише у лівій півкулі, а у шульги — лише у правій.
РУХОВІ ЗОНИ.
Усі рухи людини поділяють на:
• рефлекторні (виникають у відповідь на подразнення і відбуваються
за участі спинного мозку та стовбура головного мозку);
• довільні (здійснюються свідомо, цілеспрямовано; їх виконують за участі різних відділів центральної нервової системи та обов’язково кори великого мозку).
Рухова зона кори може збуджуватися:
• імпульсами, що надходять до неї від органів чутливими шляхами через спинний мозок, стовбур мозку, мозочок (постійно коригує тривалі рухи) і таламус;
• збудження в руховій зоні можуть виникати й під впливом свідомої свідомої думки чи наміру.
Розміри збудженої ділянки рухової зони залежать не від маси м’язів, а від складності й точності рухів.
Кіркові центри рухової зони (м’язів кінцівок, тулуба та шиї) розміщуються так: внизу містяться ділянки, що відповідають за рухи голови та тулуба, а у верхньому відділі — за нижні кінцівки.
Відповідь рухової зони:
1) Імпульси передаються руховим нейронам (мотонейронам) цієї зони, аксони яких пучками прямують донизу та сполучаються з руховими нейронами ядер черепно — мозкових або спинномозкових нервів.
2) Нерви надсилають сигнали до груп м’язів, скорочення яких спричиняють або координують складні й точні довільні рухи.
ЗНАЧЕННЯ КОРИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ:
• відповідає за сприйняття інформації (зорової, слухової, смакової та нюху), яка надходить у мозок від різних рецепторів, перетворення й аналіз сигналів, формування відповідної реакції організму на ці сигнали;
• керує складними рухами;
• осередок усіх вищих функцій організму (мова, мислення);
• носій людського інтелекту.
Надходження інформації про подразники — сигнали від підкоркових структур: ядер таламуса, ретикулярної формації, чутливих нюхових і зорових нейронів (І — ІІ пари черепно — мозкових нервів) тощо завдяки розвиненій мережі провідних шляхів.
Низхідними шляхами кора сполучена з усіма ефекторними центрами, що розташовані нижче (центри стовбура, мозочка, гіпоталамуса проміжного мозку і спинного мозку).
Асиметричність функціонування кори великих півкуль.
У кожну півкулю нервові імпульси надходять із протилежної сторони тіла та простору.
У кожної людини одна з півкуль є головуючою (домінантною): у правшів — ліва півкуля, у лівшів — права.
Наприклад, при дотику до лівої руки, спочатку спричиняється збудження у відповідній зоні правої півкулі кори, та завдяки зв’язкам між півкулями за мить таке саме збудження виникає й у зоні лівої півкулі.
Ці явища властиві й системі управління рухами: встановлено, що м’яз, який розміщується в правій частині тіла, скоротиться, якщо штучно подразнювати відповідну ділянку в лобовій частці кори зліва, завдяки перехрещуванню нервових шляхів на рівні стовбура головного мозку.
Інші завдання дивись тут…
Источник
Сучасні методи дослідження функцій мозку.
«Мозок — це остання з таємниць природи, яка коли-небудь відкриється людині.»
англ. фізіолог Чарльз Скотт Шеррингтон.
«Асиметрія є основною властивістю життя».
Луї Пастер.
Великі півкулі — парні утворення головного мозку. У людини вони досягають ≈ 80% від загальної маси мозку. Великі півкулі здійснюють регуляцію вищих нервових функцій, що лежать в основі всіх психічних процесів людини, в той час як стовбурова частина мозку забезпечує нижчі функції нервової системи, пов’язані з регулюванням діяльності внутрішніх органів.
Вищі функції забезпечуються діяльністю особливого відділу великих півкуль — кори головного мозку, яка несе головну відповідальність за формування умовно-рефлекторних реакцій. У людини в порівнянні з тваринами кора одночасно відповідальна і за узгодження роботи внутрішніх органів. Таке зростання ролі кори у регуляції всіх функцій в організмі називається кортікалізаціі функцій.
Кора виконує наступні функції:
1 — взаємодія організму з зовнішнім середовищем за рахунок безумовних і умовних рефлексів.
2 — здійснення вищої нервової діяльності (поведінки) організму.
3 — виконання вищих психічних функцій (мислення і свідомості).
4 — регуляція роботи внутрішніх органів і обміну речовин в організмі.
Кора великих півкуль представлена 12-18 мільярдами клітин, розташованих тонким шаром 3-4 мм на площі 2400 см2. 65-70% цієї площі знаходиться в глибині борозен, а 30-35% — на видимій поверхні півкуль. Кора складається з нервових клітин, їх відростків і нейроглінов, для яких характерна велика кількість міжнейронних зв’язків.
Функціональною одиницею кори є вертикальна колонка взаємопов’язаних нейронів. Усі нейрони вертикальної колонки відповідають на одне і теж аферентні подразнення однаковою реакцією і спільно формують еферентної відповідь. Поширення збудження в горизонтальному напрямку (іррадіація) забезпечується поперечними волокнами, що йдуть від однієї вертикальної колонки до іншої, а обмежується — процесами гальмування. Виникнення порушення у вертикальній колонці нейронів призводить до активності спинальні мотонейрони і до скорочення пов’язаних з ними м’язів.
Впорядковане положення клітин в корі називається цитоархітектоніки, а їх волокон — мієлоархітектоніки.
При мікроскопічному дослідженні в корі розрізняють шість шарів нервових клітин:
1 — молекулярний (горизонтально розташовані клітини і волокна + дендрити пірамідних клітин),
2 — зовнішній зернистий (зірчасті й дрібні пірамідні клітки + тонкі нервові волокна),
3 — зовнішнє пірамідний (середні і малі пірамідні клітки + висхідні волокна),
4 — внутрішній зернистий (зірчасті клітини + таламо-коркові волокна і горизонтальні мієлінові волокна),
5 — внутрішній пірамідний (великі пірамідні клітини Беца від яких починаються пірамідні провідні шляхи),
6 — мультиформною (дрібні поліморфні клітини).
У першому шарі кори волокна утворюють смужку молекулярної платівки. У другому шарі залягають тонкі волокна зовнішньої зернистої платівки. У складі четвертого шару кори знаходиться смужка внутрішньої зернистої платівки (зовнішня смужка Байярже). У п’ятому шарі містяться волокна внутрішньої пірамідної платівки (внутрішня смужка Байярже).
Основна інформація в кору надходить за специфічними аферентні провідних шляхах, що закінчується на клітинах 3 та 4 шарів. Неспецифічні шляху від РФ закінчуються у верхніх шарах кори і регулюють її функціональний стан (збудження, гальмування).
Зірчасті нейрони виконують головним чином чутливу (афферентную) функцію. Пірамідні і веретеновідние клітини — це переважно рухові (еферентні) нейрони.
Частина клітин кори приймають інформацію від будь-яких рецепторів організму — це полісенсорна нейрони, що сприймають імпульси лише від певних рецепторів (зорових, слухових, тактильних і т.д.). Клітини нейроглії виконують допоміжні функції: трофічну, нейросекреторних, захисну, ізолюючу.
Спеціалізовані нейрони та інші клітини, що входять до складу вертикальних колонок, утворюють окремі ділянки кори, які називаються проекційними зонами (цітоархітектоніческіх полями) [1]. Ці функціональні зони кори діляться на 3 групи:
— Аферентні (почуттєві);
— Еферентні (рухові чи моторні);
— Асоціативні (з’єднують попередні зони і обумовлюють складну роботу мозку, що лежить в основі вищої психічної діяльності).
У людини асоціативні зони досягають найбільшого розвитку. Локалізація функцій в корі головного мозку відносна — тут не можна провести будь-яких чітких меж, тому мозок володіє високою пластичністю, пристосованість до пошкоджень. Тим не менш, морфологічна і функціональна неоднорідність кори дозволила виділити в ній 52 цітоархітектоніческіх поля (К. Бродман), а серед них — центри зору, слуху, дотику та ін Всі вони пов’язані між собою волокнами провідних шляхів білої речовини, які діляться на 3 типу:
1 — асоціативні (пов’язують зони кори в межах однієї півкулі),
2 — комісуральних (пов’язують симетричні зони кори двох півкуль через мозолисте тіло),
3 — проекційні (пов’язують кору і підкірку з периферичними органами, бувають чутливі і рухові).
Значення найважливіших зон кори головного мозку.
1. Чутлива зона кори (в постцентральна звивині) сприймає імпульси від тактильних, температурних і больових рецепторів шкіри, а також від проприорецепторов протилежної половини тіла.
2. Рухова зона кори (в предцентральной звивині) містить в 5 шарі кори пірамідні клітини Беца, від яких йдуть імпульси довільних рухів до скелетних м’язів протилежної половини тіла.
3. Премоторная зона (в основі середньої лобової звивини) забезпечує одночасний поворот голови і очей в протилежну сторону.
4. Праксіческіх зона (у надкраевой звивині) забезпечує складні цілеспрямовані руху практичної діяльності і професійних рухових навичок. Зона асиметрична (у правшів — у лівому, а у лівшів — у правій півкулі).
5. Центр проприоцептивного Гнозис (у верхній тім’яної часточці) забезпечує сприйняття імпульсів проприорецепторов, контролює відчуття тіла і його частин як цілісного утворення.
6. Центр читання (у верхній тім’яної часточці, поблизу потиличної частки) контролює сприйняття написаного тексту.
7. Слухова зона кори (у верхній скроневій звивині) сприймає інформацію від рецепторів органу слуху.
8. Слуховий центр мовлення, центр Верніке (в основі верхньої скроневої звивини). Зона асиметрична (у правшів — у лівому, а у лівшів — у правій півкулі).
9. Слуховий центр співу (у верхній скроневій звивині). Зона асиметрична (у правшів — у лівому, а у лівшів — у правій півкулі).
10. Руховий центр усного мовлення, центр Брока (в основі нижньої лобової звивини) контролює довільні скорочення м’язів, що беруть участь в мовотворення. Зона асиметрична (у правшів — у лівому, а у лівшів — у правій півкулі).
11. Руховий центр писемного мовлення (в підставі середньої лобової звивини) забезпечує довільні рухи, пов’язані з написанням літер та інших знаків. Зона асиметрична (у правшів — у лівому, а у лівшів — у правій півкулі).
12. Стереогностіческая зона (в кутовій звивині) контролює впізнавання предметів навпомацки (стереогноз).
13. Зорова зона кори (в потиличній частці) сприймає інформацію від рецепторів органу зору.
14. Зоровий центр мовлення (в кутовій звивині) контролює рух губ і міміку мовця опонента, тісно пов’язаний з іншими сенсорними і моторними мовними центрами. Мова і свідомість — це філогенетичні наймолодші функції мозку, тому мовні центри мають велике число розсіяних елементів і найменш локалізовані. Мовні і розумові функції виконуються за участю всієї кори. Мовні центри у людини сформувалися на основі трудової діяльності, тому вони асиметричні, непарні і пов’язані з робочою рукою.
При ураженні чутливої зони кори може виникати часткова втрата чутливості (гіпестезія). Одностороннє поразка призводить до порушення шкірної чутливості на протилежній стороні тіла. При двосторонньому пошкодженні спостерігається повна втрата чутливості (анестезія). У залежності від просторості поразки рухової зони кори виникає часткова (парез) або повна (параліч) втрата рухів. При ураженні праксіческіх зони розвивається (моторна або конструктивна) апраксія. Апраксия іншого роду (ідеаторна апраксия — «апраксия задуму») виникає при ураженні передніх відділів лобових часток. Тут же можливе порушення координації рухів (коркова атаксія), складних рухових функцій (акінезія), що забезпечують трудову діяльність, лист (аграфия) і мова (моторна афазія). Поразка центру проприоцептивного Гнозис викликає агнозію частин власного тіла (аутотопагнозію) — порушення схеми тіла. Поразка стереогностіческой зони призводить до втрати здатності читання (алексія). При двосторонньому ураженні слухової зони кори виникає повна коркова глухота. Поразка слухового центру мовлення (Верніке) має місце словесна глухота (сенсорна афазія), а при ураженні слухового центру співу виникає музична глухота (сенсорна амузия) і нездатність до складання осмислених пропозицій з окремих слів (аграмматізма). Поразка зорової зони кори в рівних її ділянках викликає втрату здатності орієнтуватися в незнайомій обстановці, втрату зорової пам’яті. Двостороння поразка призводить до повної кіркової сліпоти.
Будь-яка функціональна зона кори знаходиться в анатомічній і функціонального зв’язку з іншими зонами кори, з підкірковими ядрами, структурами проміжного мозку і ретикулярної формації, що забезпечує досконалість виконуваних ними функцій.
Лімбічна система — найбільш древня частина кори, що включає в себе ряд утворень коркового і підкоркового рівня (лобові частки мозку, поясна звивина, мозолисте тіло, сірий покрив, звід, гіпокамп, мигдалина і сосцевидні тіла, таламус, Стриопаллидарная система, ретикулярна формація). Основні її функції:
1 — регуляція вегетативних процесів (особливо травлення),
2 — регуляція поведінкових реакцій,
3 — формування та регулювання емоцій, сну,
4 — формування і прояв пам’яті.
Лімбічна система формує позитивні і негативні емоції з усіма супроводжуючими і вегетативними, ендокринними і руховими компонентами [2]. Вона створює мотивацію поведінки, прораховує способи дій, шляхи досягнення корисного результату. Здатність відтворювати перед очима минулі події — одна з дивних здібностей мозку. Ключова роль в обробці інформації належить гиппокампу (морський коник). Тут відбувається її якісна сортування. Частина інформації потрапляє в асоціативні зони кори і там аналізується, а інша частина відразу закріплюється в довготривалій пам’яті. Окремі спогади систематизуються і перетворюються у стійкі уві сні, у фазі глибокого сну, коли людина не бачить сновидінь.
При ураженні лімбічної системи ускладнюється формування умовних рефлексів, порушуються процеси пам’яті, втрачається вибірковість реакцій і відзначається непомірне їх посилення.
Великий мозок складається з майже ідентичних половин — правої і лівої півкуль, які пов’язані мозолистим тілом. Комісуральних волокна зв’язують симетричні зони кори. Тим не менш, кора правої і лівої півкуль не симетричні не тільки зовні, але і у функціональному відношенні. Встановлено, що ліва півкуля забезпечує логічне абстрактне мислення. Воно відповідає за письмо, читання, математичний рахунок. Права півкуля забезпечує конкретне образне мислення. Воно відповідає за емоційне забарвлення мови, музикальність, орієнтацію в просторі, сприйняття геометричних фігур, малюнків, природних об’єктів.
Обидві півкулі працюють разом, але одне з них, як правило, домінує у кожної людини. За способом мислення і характеру запам’ятовування інформації все люди практично діляться на лівопівкульний тип і правопівкульний тип [3]. Темпи дозрівання лівого і правого півкулі мають статеві особливості. У дівчаток ліва півкуля розвивається швидше, що підтверджується більш швидким розвитком мови і психомоторним розвитком. У аномальних дітей розвиток лівої півкулі значно затримується, функціональна асиметрія виражена слабо. У дітей з високою розумовою працездатністю сильніше виражено відмінність між правим і лівим півкулею (Фізіол. людини, № 1, 1983 р.).
Для вивчення функцій кори головного мозку застосовуються різні методи:
1. Видалення окремих ділянок кори оперативним шляхом (екстирпація).
2. Метод роздратування електричними, хімічними та температурними подразниками.
3. Метод відведення біопотенціалів і реєстрації електричної активності зон кори або окремих нейронів, ЕЕГ.
4. Класичний метод умовних рефлексів.
5. Клінічний метод вивчення функцій у людей з ураженнями кори мозку.
6. Техніка сканування, наприклад ядерно-магнітний резонанс і позитрон-емісійна томографія. Користуючись цими методами, спостерігаючи за припливом крові до певних областях мозку під час розумових процесів, дослідники встановили які саме ділянки кори допомагають чути слова, бачити слова і вимовляти слова.
7. Метод тепловізійного дослідження дозволив уточнити гіпотезу про те, що, незважаючи на складну структуру кори, можна побачити зображення на її поверхні. Цю гіпотезу висунули вчені Інституту ВНД і нейрофізіології. Співробітники Інституту радіотехніки й електроніки АН РФ гіпотезу підтвердили. Тепловізор з чутливістю в соті частки градуса передавав в комп’ютер термокарта кори головного мозку білого щури зі швидкістю 25 кадрів в секунду. Щурові показували зображення геометричних фігур. На дисплеї ці фігури чітко проглядалися на поверхні кори мозку. Первинне зображення, що потрапляє на сітківку, перетвориться рецепторами в імпульси і знову відновлюється в корі як на екрані.
Електроенцефалографія (ЕЕГ) є поширеним методом дослідження мозку. Ритм електричних коливань відповідає тому чи іншому функціональному стану мозку.
Активне неспання супроводжує (бета)-ритм з частотою 14-100 коливань в секунду.
У спокої з закритими очима спостерігається (альфа) — ритм з частотою 8 — 13 коливань у секунду.
Під час глибокого сну реєструється (дельта) — ритм з частотою 0,5-3 коливань в секунду.
У стані неглибокого сну спостерігається (тета) — ритм з частотою 4-7 коливань в секунду.
ЕЕГ дозволяє об’єктивно оцінити рухливість, поширеність і взаємини в корі процесів збудження і гальмування.
Источник
