Шары в материковому типі земної кори
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Кора.
Земна́ кора́ — зовнішній шар земної кулі, одна зі структурних оболонок планети, як ядро, мантія. Земна кора є твердим утворенням товщиною 5—40 км, що становить 0,1—0,5 % радіуса Землі. Від мантії Землі відокремлена поверхнею Мохоровичича. Фактично земна кора ніби плаває на поверхні магми, і тому на планеті спостерігаються її деформації та рухи. В основі сучасних уявлень про структуру лежать геофізичні дані про швидкість поширення пружних (переважно поперечних) хвиль.
Типи земної кори[ред. | ред. код]
Схематичний профіль перехідної зони «континент-океан»
Земна кора відрізняється під материками та океанами за складом та потужністю. Розрізняють материкову та океанічну земну кору, що різняться за складом, будовою, потужністю й іншими характеристиками. У залежності від густини порід, що її складають, у корі виділяють три шари: «базальтовий», «гранітний» та осадовий.
Потужність континентальної кори в залежності від тектонічних умов становить від 25-45 км (на платформах) до 60-80 км (в областях гороутворення). У континентальній корі розрізняють осадовий (до 20-25 км), «гранітний» або «гранітно-метаморфічний» (в середньому 15 км, густина порід 2,6-2,7 т/м³) і «базальтовий» (20-35 км, густина порід 2,7-3,0 т/м³) шари. Назви «гранітного» і «базальтового» шарів умовні і історично пов’язані з виділенням межі Конрада, яка їх розділяє. Обидва ці шари іноді об’єднують в поняття консолідованої кори.
Основна відмінності океанічної кори від континентальної — відсутність «гранітного» шару, істотно менша потужність (2-10 км), більш молодий вік (юра, крейда, кайнозой), велика латеральна однорідність. Океанічна кора складається з трьох шарів. Перший шар, або осадовий, має потужність до 1-2 км. Другий шар — вулканічний, або акустичний підмурівок, має в середньому потужність 1-2 км (за іншими даними, 1,2-1,8 км). Детальні дослідження дозволили розділити його на три горизонти (2А, 2В і 2С). Третій шар океанічної кори — «базальтовий» потужністю 4-8 км (інші дані — від 2 до 5 км).
Вік[ред. | ред. код]
Материкова земна кора є послідовним нашаруванням осадових гірських порід різного віку. Нижні горизонти таких нашарувань є найстаршими. Часто вони можуть бути метаморфізованими, тобто такими, які пройшли певну термічну обробку в земних надрах. Вік гірських порід визначають застосовуючи спеціальні методи. Цим займається наука геохронологія. Великою кількістю радіологічних досліджень доведено, що вік найстарших гірських порід земної кори за торієм-232 є не більшим ніж 3,5 мільярда років. Тому прийнято вважати, що вік найстарших гірських порід земної кори не перевищує 3,5 млрд років — а вік нашої планети — приблизно 5 млрд. років.
Протягом перших 2 млрд років, можливо, сформувалося від 50 % до 70-80 % всієї сучасної континентальної кори, в наступні 2 млрд років — щонайбільше 40 %, і лише близько 10 % — за останні 500 млн років, тобто у фанерозої. Переломний момент в розвитку земної кори мав місце у пізньому докембрії, коли в умовах існування великих плит вже зрілої континентальної кори стали можливі великомасштабні горизонтальні переміщення, що супроводжувалися субдукцією та обдукцією новоутвореної літосфери. З цього часу утворення і розвиток земної кори відбувається в геодинамічній обстановці, зумовленій механізмом тектоніки плит.
Рухи[ред. | ред. код]
Земна кора, як і гідросфера, є рухомою системою. Глибинними розломами земна кора розділена на блоки. В результаті взаємодії двох сил — тяжіння Землі до Місяця і відцентрової внаслідок обертання Місяця навколо Землі, виникають добові вертикальні рухи земної кори а також припливи і відпливи води в океанах і морях. Подібно такі рухи відбуваються за рахунок обертання Землі разом з Місяцем довкола Сонця. Встановлено, що такі плавні рухи земної кори відбуваються двічі протягом доби і досягають амплітуди декількох десятків сантиметрів. Напрямки цих рухів не є постійними, вони періодично змінюються. У масштабі мільйонів років вони викликали затоплення морем величезних територій і навпаки — виникнення та ріст гірських масивів. Унаслідок такого піднімання земної кори ростуть молоді гори, наприклад структури альпійської гірської системи, до якої належать і Крим, і Карпати. Геофізичними дослідженнями встановлено, що зараз поверхня Карпат піднімається зі швидкістю 0,1 — 10 мм за рік.
Коливальні рухи земної кори[ред. | ред. код]
Повільні плавні безперервні вертикальні переміщення мас гірських порід; одна з форм тектонічних рухів. Причину їх вбачають у глибинних процесах, що відбуваються в мантії Землі, деякі вчені — у космогенних процесах. Коливальні рухи земної кори впливають на зміни рівня Світового океану, що є однією з причин трансгресій та регресій моря, на склад, шаруватість і потужність осадів, на інтенсивність процесів денудації тощо.
Радіальні рухи земної кори[ред. | ред. код]
Рухи земної кори, паралельні радіусу Землі. Протікають повільно або швидко, при землетрусах — стрибкоподібно. Нерідко називаються коливальними рухами земної кори.
Основні тектонічні елементи земної кори[ред. | ред. код]
Найбільш древні і тектонічно малорухливі обширні області материків — древні платформи (кратони), утворені фундаментом з метаморфічних порід докембрійської, в основі архейської і ранньопротерозойської доби, які виступають на поверхню в межах щитів, і платформних чохлів. Євразія поділяється на такі платформи: Східноєвропейська, Сибірська, Китайсько-Корейська, Південнокитайська, Індостанська, Аравійська. На других материках — по одній платформі більш великих розмірів. Інший основний тип тектонічних областей материків і перехідних зон — широкі і досить протяжні рухомі пояси, що виникли 1,6-1 млрд років тому і які протягом пізнього протерозою і фанерозою пройшли складну історію тектонічного розвитку.
Головні типи сучасних тектонічних областей ложа океанів — їх рухомі зони — так звані серединно-океанічні рифтові пояси і розташовані між ними і околицями материків більш стабільні області — океанічні плити.
| Глибина[3] км | Шари | Щільність г/см³ | |
|---|---|---|---|
| 0-60 | Літосфера | — | |
| 0-35(75) | Земна кора | 2,2-2,9 | |
| 35-60 | … Верхня мантія Землі | 3,4-4,4 | |
| 35-2890 | Мантія | 3,4-5,6 | |
| 70—150(400) | … Астеносфера | — | |
| 2890-5100 | Зовнішнє ядро | 9,9-12,2 | |
| 5100-6378 | Внутрішнє ядро | 12,8-13,1 |
Хімічний склад[ред. | ред. код]
Більшість (99,79 %) маси кори припадає усього на 9 елементів, масові частки яких представлені в наступній таблиці[4]:
Оскільки кисень і кремній є найбільш поширеними елементами, їх сполуки — силікати, є основними породооутворюючими породами земної кори.
Див. також[ред. | ред. код]
- Континентальна земна кора
- Океанічна земна кора
- Перехідні зони «континент-океан»
Примітки[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Дослідження гравітаційного поля, топографії океану та рухів земної кори в регіоні Антарктики: монографія / О. М. Марченко, К. Р. Третяк, А. Я. Кульчицький та ін. ; за заг. ред. О. М. Марченка, К. Р. Третяка ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. ун-т «Львів. політехніка». — Л. : Вид-во Львів. політехніки, 2012. — 308 c. : іл., 6 окр. арк. іл. — Бібліогр.: с. 294—304 (221 назва). — ISBN 978-617-607-206-5
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — : Східний видавничий дім, 2004—2013.
- Третяк П. Р. Лісівнича історія. Навчальний посібник. — Львів, 2002.
Источник
Перелік предметів
Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія
Підручники в PDF
ГЕОГРАФІЯ
Навчальний посібник для старшокласників та абітурієнтів
ГЕОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД ЗЕМНОЇ КУЛІ
4. ЛІТОСФЕРА І РЕЛЬЄФ
4.3. Типи земної кори
У будові земної кори три шари порід. Верхній
шар називається осадовий, бо він складається переважно з осадових порід:
пісків, глин, вапняків. Поширений майже скрізь на планеті, але його потужність
коливається в значних межах — від кількох метрів на виходах на поверхню давніх
кристалічних порід до 15 м. у Баренцовому морі. Середній шар називають
гранітним за його схожість із щільністю магматичних порід — гранітів. Поширений
переважно під материками, потужність його змінюється від 0 до 20 км. Верхня
частина гранітів у деяких районах, наприклад на Кольському півострові, в
Житомирській області, виходить на поверхню і доступна для безпосереднього
вивчення. Нижній шар земної кори, найменш досліджений, умовно названий
базальтовим, за щільністю схожий з цією гірською породою. Як і осадові породи,
поширений повсюдно, а потужність його коливається від 3 до 40 км.
Особливості будови земної кори під
континентами і океанами були причиною поділу її на два типи: континентальну та
океанічну, їхня межа не збігається з межами материків та океанів, вона проходить
по океанічному дну на глибинах 2000—3500 м. Часто визначають ще третій тип
земної кори — перехідний; у цій зоні спостерігається чергування ділянок
континентальної та океанічної кори.
Континентальний тип земної кори
найпотужніший. Його середня товщина 43,5 км, мінімальна (близько 20 км.) — на
стику з океанічною корою, максимальна (до 75 км.) — під гірськими хребтами
Тибету, Тянь-Шаню, Паміру. У цьому типі здебільшого добре виражені всі три
шари порід — осадові, гранітні, базальтові.
В океанічного типу земної кори мала
потужність (5—20 км.). Він дуже поширений. Характерна його особливість — немає
гранітного шару. Тому осадові породи незначної потужності залягають безпосередньо
над базальтовими.
Для перехідного типу земної
кори характерна велика контрастність, властива зонам сучасних геосинкліналей.
До перехідного типу кори належать Курильська дуга, ділянки, зайняті Чорним,
Середземним, Червоним і Карибським морями, а також окремі підводні хребти.
Утворення перехідного типу кори пов’язане, мабуть, з активним горотворенням.
Згідно з найновішими даними, зовнішня
оболонка Землі — літосфера — це мозаїка з семи великих (Євроазіатська,
Африканська, Північноамериканська, Південноамериканська, Тихоокеанська, Індо-Австралійська
та Антарктична) і кількох менших плит, що переміщуються одна відносно іншої.
Краї плит чітко окреслені глобальними системами розподілу епіцентрів
землетрусів. Можливі три типи відносного руху плит: 1) дивергенція, або
розходження їх у різні боки; 2) конвергенція, або сходження внаслідок
зустрічного руху; 3) проковзування однієї відносно іншої так званими розломами.
Источник
Типи земної кори
Земну кору вивчено значно краще, ніж глибинні сфери Землі. Як показали геофізичні дослідження, в будові земної кори беруть участь три шари порід. Верхній шар називається осадовим, бо він складений переважно осадовими породами: пісками, глинами, вапняками та ін. Поширений майже скрізь на планеті, але його товщина коливається в значних межах — від кількох метрів на виходах на поверхню давніх кристалічних порід до 15 км в Баренцовому морі. Середній шар називається гранітним за його схожість за щільністю з магматичними породами — гранітами. Поширений переважно під материками, товщина його змінюється від 0 до 20 км. Верхня частина гранітів в деяких районах, наприклад на Кольському півострові, в північних і центральних районах України, виходить на земну поверхню і доступна для безпосереднього вивчення. Нижній шар земної кори найменш досліджений, умовно названий базальтовим внаслідок схожості за щільністю з цією гірською породою. Як і осадові породи, має повсюдне поширення, а товщини його коливаються від 3 до 40 км.
Особливості будови земної кори під континентами і океанами стали причиною поділу її на два типи: континентальну і океанічну. Границя між ними не збігається з межами материків і океанів, вона проходить по океанічному дну на глибинах 2000—3500 м. Досить часто виділяють ще третій тип земної кори — перехідний: в цій зоні спостерігається чергування ділянок континентальної та океанічної кори.
Континентальний тип земної кори найтовщий. Його середня товщина 43,5 км, мінімальна, близько 20 км, — на стику з океанічною корою, максимальна, до 75 км, — під гірськими хребтами Тибету, Тянь-Шаню, Паміру. В цьому типі здебільшого добре виражені всі три шари порід — осадові, гранітні та базальтові.
Океанічний тип земної кори має малу товщину (5—20 км) при значному поширенні. Характерна його особливість — відсутність гранітного шару. Тому осадові породи незначної товщини залягають безпосередньо над базальтовими.
Для перехідного типу земної кори характерна велика контрастність, властива зонам сучасних геосинкліналей. До перехідного типу належить ділянка кори під Курильською дугою, ділянки, зайняті Чорним, Середземним, Червоним і Карибським морями, а також деякі підводні хребти. Утворення перехідного типу кори пов’язане з активним гороутворенням.
Важливі дані про будову і товщину земної кори на одних і тих самих широтах дають гравіметричні дослідження — вивчення сили тяжіння. Нагадаємо, що її величина є рівнодійною притягання маси Землі і відцентрової сили обертання планети.
Гірські хребти створюють у верхніх шарах додаткову масу і тому повинні б збільшити величину сили тяжіння пропорційно масі гір. В океанах же густина води близько 1 г/см8, тому сила тяжіння над її поверхнею повинна б бути меншою, ніж в горах. Низинні райони на суші займають проміжне положення, і тому логічно припустити, що сила тяжіння тут матиме середньоширотні значення.
Вимірювання показали, що фактично сила тяжіння на одній і тій самій паралелі скрізь практично однакова. Це означає, що в горах вона менша від нормальної, тобто тут проявляється, як прийнято говорити, від’ємна гравіметрична аномалія, на морі сила тяжіння більша розрахункової і аномалія тут додатна, на низовинах величини сили тяжіння близькі до розрахункових.
Рис. 16. Ізостазія: a — рівнина; б і в — гірські країни; г — плато; д — океан; 1 — осадові породи; 2 — гранітний шар; 3 — базальтовий шар; 4 — верхня мантія; 5 — океан; 6 — поверхня Мохоровичича (Мохо)
Такий розподіл сили тяжіння та її аномалій пояснюють ізостазією — зрівноваженням ваги земної кори різної густини на верхній мантії. Гірські хребти мають глибокі, але легкі «корені», а океанічне дно складене переважно важкими базальтовими породами (рис. 13). Якщо десь порушена рівновага від зміни навантаження, земна кора поступово спливає (наприклад при руйнуванні гір, таненні льодовиків та ін.) або занурюється в мантію, якщо її вага збільшується. Таким чином, земна кора ніби «плаває» на верхній мантії, а нижня межа кори дзеркально відображає рельєф поверхні Землі. У цьому відношенні кора нагадує айсберг в океані. Згідно із законом Архімеда, всі айсберги, щоб вони могли плавати, мають бути глибоко занурені у воду. Чим вищий айсберг, тим більша його підводна частина. Цей закон можна застосувати і для земної кори — материки мають товстішу кору ніж опущені простори океанічного дна.
Описане явище ізостазії означає, що океан — це не тільки результат наявності води в ньому; поділ земної поверхні на сушу і море зумовлений різною будовою надр Землі. Материки не можуть опуститися нижче рівня Світового океану, бо вони складені головним чином легкими гірськими породами. У будові океанічного дна переважають більш важкі породи. Таким чином, материк не може перетворитися в океан і навпаки.
Думки щодо поділу земної кори на різні типи дотримуються не всі вчені. Деякі геологи вважають, що земна кора скрізь на Землі однакова. Виявлені ж відмінності в характері проходження сейсмічних хвиль і розподілі сили тяжіння пояснюються тим, що кора під океаном зазнає величезного тиску водних мас і насичена водою. Це і змінює її властивості.
Важливі дані про будову земної кори дають відомості, одержані в процесі глибокого буріння. Так, результати аналізів гірських порід, взятих з Кольської надглибокої свердловини, виявилися досить несподіваними. Там, де за геофізичними даними передбачалася наявність базальтового шару (у зв’язку з різкою зміною швидкості проходження хвиль), свердловина пересікла світлі архейські гнейси. Це дуже змінені, чи мета-морфізовані, гірські породи осадового або магматичного походження з високим вмістом кремнезему, і, що дуже важливо, одна з головних складових частин гранітного шару. Виникає питання: невже всі здогадки геологів і геофізиків про будову глибоких надр земної кори виявилися неправильними? Ні, це не так. Надглибоке буріння ще раз показало, наскільки складні природні процеси і яка непроста будова кори. У даному випадку різка зміна швидкостей хвиль пов’язана не з переходом від гранітного шару до базальтового, а з розущільненням порід за рахунок утворення тріщин в процесі звільнення води з кристалічних сіток мінералів під впливом високого тиску і температури.
Результати глибокого буріння змінили уявлення про характер розподілу температур в надрах Землі. Раніше вважалося, що в межах Балтійського щита й у подібних йому регіонах збільшення температур з глибиною незначне. Очікувалося, що на глибині близько 7 км температура досягає 50е, а 10 км — 100°. Насправді температура виявилася значно вищою. До глибини 3 км температура збільшувалася на 1° через кожні 100 м, що відповідало розрахункам. Але далі її приріст досяг 2,5° на кожні 100 м, і, таким чином, на глибині 10 км температура виявилася рівною 180°. Допускають, що висока температура — наслідок інтенсивного теплого потоку, який іде від розігрітої мантії.
Щоб краще вивчити глибинну будову Землі, передбачається закласти кілька нових надглибоких свердловин у різних районах Землі. Деякі з них повинні досягнути границі Мохоровичича. Це означає, що в недалекому майбутньому до рук учених попадуть унікальні зразки геологічних порід. Цілком ймовірно, що глибоке буріння дозволить виявити родовища корисних копалин, розширить уявлення людей про будову надр Землі.
Источник
Відповідей: 11
У школі все це було не цікаво, а зараз вже я стала цікавитися і геологією, і географією. Навіть недавно дивилася програму на цю тему. Тому, розповідаю:
Самим нижній шар материкової земної кори називається базальтовим (Складний базальтами і габро). А самим нижній шаром океанічної земної кори є нижній шар (Так само званий океанічних), Який складений з габро.
Відповів на питання: Pregame
Я не тільки географію пам’ятаю, але і геологію. ????
З точки зору шкільного вчителя географії нижнім шаром земної кори є базальтовий (Далі вгору — гранітний і осадовий під континентами, і тільки осадовий плюс до базальтовому під океанами).
Але іноді в земну кору включають ще астеносферу.
А сама нижня поверхню земної кори, яка відділяє її від мантії називається поверхнею Мохоровичича (або поверхнею Мохо).
Відповів на питання: Heterocera
Земну кору прийнято поділяти на континентальну і океанічну, а в залежності від цього буде змінюватися і склад нижнього шару земної кори. Материкова кора більш товста, в ній є класичний набір шарів — осадовий, гранітний і базальтовий, який є самим нижнім шаром для материкової кори. Складений він як і випливає з назви з базальтів, або аналогічних порід на кшталт габрро або норитов. Океанічна кора тонша і гранітний шар в ній перемішаний з базальтовим, а ось самим нижнім шаром буде складається з базальту та габро шар кори, товщиною не більше 5 кілометрів. Тим часом під материками товщина базальтового шару становить від 15 до 20 кілометрів.
Відповів на питання: Jodi
Самий нижній шар в земній корі називається БАЗАЛЬТОВИЙ.
За цим шаром вже починається мантія. Вірніше є такий шар між мантією і базальтовим шаром, який називається Мохоровічича. Але вона вже не вважається земною корою.
На представленій схемі можна більш детально розглянути:
Відповів на питання: Adan
Для відповіді на дане завдання спробуємо згадати шкільний курс географії і будова нашої рідної планети. Земна кора це сама верхня частина літосфери. У свою чергу вони також складається з різних шарів, таких як осадовий зверху і базальтовий знизу.
Відповів на питання: Debonnaire
Всього відомо три основних шару, найостанніший називається нижнім це частина літосфери. Подивитися можна на схемі розташування шарів земної кори.
Базальтовий шар близько 30 — 80 кілометрів під сушею і приблизно від 5 до 15 кілометрів під океанами.
Відповів на питання: Lentils
Самим нижнім шаром земної кори твердого виду є такий шар під назвою «базальтовий» — Він практично межує з земної мантією. Він знаходиться в літосфері Землі і розташований досить таки глибоко в будові нашої Землі.
Відповів на питання: Thies
Існують два типи земної кори: це океанічний шар і континентальний шар земної кори. Так ось континентального шар земної кори складається з трьох шарів: осадовий, гранітний і базальтовий. Нижнім ж є базальтовий шар. А океанічний шар складається з осадового і базальтового шару, але нижнім також буде базальтовий шар. Для наочності ця картинка:
Відповів на питання: Belie
Вчені вважають самим нижнім шаром земної кори базальтовий шар. Розрізняють континентальну земну кору (товщина приблизно 35-45 км під рівнинами, складається з верхнього осадового, гранітного і базальтового шару) і океанічну кору (товщина приблизно 5 — 10 км, складається тільки з осадового шару).
Відповів на питання: Crafting
Правильною відповіддю на поставлене Вами питання буде слово «БАЗАЛЬТОВИЙ». Саме базальтовий шар є нижньою частиною земної кори.
Нижче приведу фото, де розписані всі шари в земній корі (континентальної та океанічної)
Відповів на питання: Honking
Источник
