Східноєвропейська ділянка земної кори
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Кора.
Земна́ кора́ — зовнішній шар земної кулі, одна зі структурних оболонок планети, як ядро, мантія. Земна кора є твердим утворенням товщиною 5—40 км, що становить 0,1—0,5 % радіуса Землі. Від мантії Землі відокремлена поверхнею Мохоровичича. Фактично земна кора ніби плаває на поверхні магми, і тому на планеті спостерігаються її деформації та рухи. В основі сучасних уявлень про структуру лежать геофізичні дані про швидкість поширення пружних (переважно поперечних) хвиль.
Типи земної кори[ред. | ред. код]
Схематичний профіль перехідної зони «континент-океан»
Земна кора відрізняється під материками та океанами за складом та потужністю. Розрізняють материкову та океанічну земну кору, що різняться за складом, будовою, потужністю й іншими характеристиками. У залежності від густини порід, що її складають, у корі виділяють три шари: «базальтовий», «гранітний» та осадовий.
Потужність континентальної кори в залежності від тектонічних умов становить від 25-45 км (на платформах) до 60-80 км (в областях гороутворення). У континентальній корі розрізняють осадовий (до 20-25 км), «гранітний» або «гранітно-метаморфічний» (в середньому 15 км, густина порід 2,6-2,7 т/м³) і «базальтовий» (20-35 км, густина порід 2,7-3,0 т/м³) шари. Назви «гранітного» і «базальтового» шарів умовні і історично пов’язані з виділенням межі Конрада, яка їх розділяє. Обидва ці шари іноді об’єднують в поняття консолідованої кори.
Основна відмінності океанічної кори від континентальної — відсутність «гранітного» шару, істотно менша потужність (2-10 км), більш молодий вік (юра, крейда, кайнозой), велика латеральна однорідність. Океанічна кора складається з трьох шарів. Перший шар, або осадовий, має потужність до 1-2 км. Другий шар — вулканічний, або акустичний підмурівок, має в середньому потужність 1-2 км (за іншими даними, 1,2-1,8 км). Детальні дослідження дозволили розділити його на три горизонти (2А, 2В і 2С). Третій шар океанічної кори — «базальтовий» потужністю 4-8 км (інші дані — від 2 до 5 км).
Вік[ред. | ред. код]
Материкова земна кора є послідовним нашаруванням осадових гірських порід різного віку. Нижні горизонти таких нашарувань є найстаршими. Часто вони можуть бути метаморфізованими, тобто такими, які пройшли певну термічну обробку в земних надрах. Вік гірських порід визначають застосовуючи спеціальні методи. Цим займається наука геохронологія. Великою кількістю радіологічних досліджень доведено, що вік найстарших гірських порід земної кори за торієм-232 є не більшим ніж 3,5 мільярда років. Тому прийнято вважати, що вік найстарших гірських порід земної кори не перевищує 3,5 млрд років — а вік нашої планети — приблизно 5 млрд. років.
Протягом перших 2 млрд років, можливо, сформувалося від 50 % до 70-80 % всієї сучасної континентальної кори, в наступні 2 млрд років — щонайбільше 40 %, і лише близько 10 % — за останні 500 млн років, тобто у фанерозої. Переломний момент в розвитку земної кори мав місце у пізньому докембрії, коли в умовах існування великих плит вже зрілої континентальної кори стали можливі великомасштабні горизонтальні переміщення, що супроводжувалися субдукцією та обдукцією новоутвореної літосфери. З цього часу утворення і розвиток земної кори відбувається в геодинамічній обстановці, зумовленій механізмом тектоніки плит.
Рухи[ред. | ред. код]
Земна кора, як і гідросфера, є рухомою системою. Глибинними розломами земна кора розділена на блоки. В результаті взаємодії двох сил — тяжіння Землі до Місяця і відцентрової внаслідок обертання Місяця навколо Землі, виникають добові вертикальні рухи земної кори а також припливи і відпливи води в океанах і морях. Подібно такі рухи відбуваються за рахунок обертання Землі разом з Місяцем довкола Сонця. Встановлено, що такі плавні рухи земної кори відбуваються двічі протягом доби і досягають амплітуди декількох десятків сантиметрів. Напрямки цих рухів не є постійними, вони періодично змінюються. У масштабі мільйонів років вони викликали затоплення морем величезних територій і навпаки — виникнення та ріст гірських масивів. Унаслідок такого піднімання земної кори ростуть молоді гори, наприклад структури альпійської гірської системи, до якої належать і Крим, і Карпати. Геофізичними дослідженнями встановлено, що зараз поверхня Карпат піднімається зі швидкістю 0,1 — 10 мм за рік.
Коливальні рухи земної кори[ред. | ред. код]
Повільні плавні безперервні вертикальні переміщення мас гірських порід; одна з форм тектонічних рухів. Причину їх вбачають у глибинних процесах, що відбуваються в мантії Землі, деякі вчені — у космогенних процесах. Коливальні рухи земної кори впливають на зміни рівня Світового океану, що є однією з причин трансгресій та регресій моря, на склад, шаруватість і потужність осадів, на інтенсивність процесів денудації тощо.
Радіальні рухи земної кори[ред. | ред. код]
Рухи земної кори, паралельні радіусу Землі. Протікають повільно або швидко, при землетрусах — стрибкоподібно. Нерідко називаються коливальними рухами земної кори.
Основні тектонічні елементи земної кори[ред. | ред. код]
Найбільш древні і тектонічно малорухливі обширні області материків — древні платформи (кратони), утворені фундаментом з метаморфічних порід докембрійської, в основі архейської і ранньопротерозойської доби, які виступають на поверхню в межах щитів, і платформних чохлів. Євразія поділяється на такі платформи: Східноєвропейська, Сибірська, Китайсько-Корейська, Південнокитайська, Індостанська, Аравійська. На других материках — по одній платформі більш великих розмірів. Інший основний тип тектонічних областей материків і перехідних зон — широкі і досить протяжні рухомі пояси, що виникли 1,6-1 млрд років тому і які протягом пізнього протерозою і фанерозою пройшли складну історію тектонічного розвитку.
Головні типи сучасних тектонічних областей ложа океанів — їх рухомі зони — так звані серединно-океанічні рифтові пояси і розташовані між ними і околицями материків більш стабільні області — океанічні плити.
| Глибина[3] км | Шари | Щільність г/см³ | |
|---|---|---|---|
| 0-60 | Літосфера | — | |
| 0-35(75) | Земна кора | 2,2-2,9 | |
| 35-60 | … Верхня мантія Землі | 3,4-4,4 | |
| 35-2890 | Мантія | 3,4-5,6 | |
| 70—150(400) | … Астеносфера | — | |
| 2890-5100 | Зовнішнє ядро | 9,9-12,2 | |
| 5100-6378 | Внутрішнє ядро | 12,8-13,1 |
Хімічний склад[ред. | ред. код]
Більшість (99,79 %) маси кори припадає усього на 9 елементів, масові частки яких представлені в наступній таблиці[4]:
Оскільки кисень і кремній є найбільш поширеними елементами, їх сполуки — силікати, є основними породооутворюючими породами земної кори.
Див. також[ред. | ред. код]
- Континентальна земна кора
- Океанічна земна кора
- Перехідні зони «континент-океан»
Примітки[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Дослідження гравітаційного поля, топографії океану та рухів земної кори в регіоні Антарктики: монографія / О. М. Марченко, К. Р. Третяк, А. Я. Кульчицький та ін. ; за заг. ред. О. М. Марченка, К. Р. Третяка ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. ун-т «Львів. політехніка». — Л. : Вид-во Львів. політехніки, 2012. — 308 c. : іл., 6 окр. арк. іл. — Бібліогр.: с. 294—304 (221 назва). — ISBN 978-617-607-206-5
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — : Східний видавничий дім, 2004—2013.
- Третяк П. Р. Лісівнича історія. Навчальний посібник. — Львів, 2002.
Источник
На перший погляд земна кора здається абсолютно стійкою і нерухомою. В дійсності земна кора постійно переміщається, але більша частина змін відбувається повільно і не сприймається органами почуттів людини. Деякі наслідки зсуву земної кори носять руйнівний характер, наприклад, землетруси, виверження вулканів.
Причинами тектонічних рухів земної кори є переміщення речовини мантії, яке обумовлено внутрішньою енергією Землі. У прикордонному шарі між літосферою і мантією температура складає більше 1500 ° C. Сильно нагріті породи знаходяться під тиском вищерозміщених шарів літосфери, що викликає появу ефекту «парового казана» і провокує переміщення земної кори. Розрізняють такі види рухів земної кори: коливальні, розривні, складкоутворюючі.
Коливальні рухи дуже повільні і невідчутні для людства. В результаті таких рухів кора зміщується у вертикальній площині — на одних ділянках піднімається, на інших — опускається. Протікання таких процесів можна визначити за допомогою спеціальних пристроїв. Так, було виявлено, що Придніпровська височина щорічно піднімається на 9,5 мм, а північно-східна область Східноєвропейської рівнини опускається на 12 мм в рік. Вертикальні коливальні рухи земної кори виступають провокуючим чинником наступу морів на сушу. Якщо земна кора опускається нижче рівня моря, то спостерігається трансгресія (наступ моря), якщо піднімається вище — регресія (відступ моря). У наш час в Європі регресія відбувається на Скандинавському півострові, в Ісландії. Трансгресія спостерігається в Голландії, на півночі Італії, на півдні Великобританії, на території Причорноморської низовини. Характерна риса опускання суші — формування морських заток в гирлах річок (лиманів). При піднятті земної кори морське дно перетворюється на сушу. Так відбулося утворення первинних морських рівнин: Туранської, Західно-Сибірської, Амазонської, тощо.
Розривні рухи земної кори відбуваються, якщо гірські породи не мають достатню міцність, щоб витримати вплив внутрішніх сил Землі. У цьому випадку в земній корі з’являються розлами (тріщини) із вертикальним зсувом гірських порід. Ті ділянки, які опустилися, називають грабенами, що піднялися — горстами. Їх чергування обумовлює появу брилових (відроджених) гірських систем, наприклад, Саянські, Алтай, Аппалачі, ін. Відмінності брилових гір від складчастих маються в зовнішньому вигляді і внутрішній будові. Для таких гір характерні стрімкі схили і широкі, плоскі долини. Пласти гірських порід зміщуються одна відносно одної. Деякі грабени в таких гірських масивах можуть заповнюватися водою з утворенням глибоких гірських озер (Байкал, Таньганьіка, ін.).
Складкоутворюючі рухи земної кори відбуваються, коли пласти гірських порід пластичні, і внутрішні сили Землі сприяють зминанню їх в складки в результаті зустрічних переміщень гірських порід в горизонтальній площині. Якщо напрям сили стискання вертикальний, то породи можуть зміщуватися, якщо горизонтальний — то формуються складки. Форма і розміри складок різні. Складки в земній корі утворюються на великій глибині, пізніше вони можуть бути підняті на поверхню під впливом внутрішніх сил. Так з’явилися складчасті гори: Альпи, Кавказькі, Гімалаї, Анди. У таких гірських системах складки чітко помітні в тих місцях, де вони виходять на земну поверхню.
Источник
В Євразії є ділянки земної кори дуже різні за віком. Крім того, материк лежить і на кордоні кількох літосферних плит. Це визначає і велика різноманітність великих форм рельєфу, і надзвичайне багатство материка різноманітними корисними копалинами. Великі площі займають і обширні низовинні рівнини (поступаються за розмірами тільки Амазонської низовини), і грандіозні гірські країни.
Одна з особливостей Євразії в тому, що територію Євразії перетинають обидва пояси сучасної складчастості – Альпійсько-Гімалайський і Тихоокеанський. Тут активно проявляються землетруси і вулканізм (рис. 160). За інтенсивністю і частотою руйнівних землетрусів з Євразією може зрівнятися тільки Південна Америка. Особливо характерні землетрусу для Центральної та Східної Азії, Малайського архіпелагу. Діючі та дрімаючі вулкани існують на острівних дугах Тихоокеанського вогняного кільця (Ключевська Сопка, Фудзіяма), в Середземномор’ї (Етна), Ісландії (Гекла). Багато вимерлих вулканів на Кавказі, Вірменському нагір’я. Однак людство знає, що згаслий вулкан може прокинутися. Так сталося з італійським Везувієм і індонезійським Кракатау, розташованим між островами Ява і Суматра.
Основні гірські системи Євразії: Гімалаї, Альпи, Кавказ, Гіндукуш, Каракорум, Тянь-Шань, Памір, Куньлунь, Алтай, Саяни, гори Північно-Східного Сибіру.
Основні рівнини Євразії: Східно-Європейська рівнина, Західно-Сибірська рівнина, Туранська низовина, Велика Китайська рівнина, Гангська низовина, Месопотамська низовина.
Інша особливість Євразії – підняття і опускання земної кори в кайнозойську еру, які проявилися тут сильніше і ширше, ніж де-небудь на Землі. Опускання призвели до затоплення багатьох окраїн материка і відокремлення островів (наприклад, Британських). Підняття охопили не тільки молоді складчасті ділянки, але і багато стародавніх структури (передньоазіатські нагір’я, Памір, Тибет). Омолодження випробували середньовисотні гори Уралу, Середньої Європи, Скандинавії. Тому в Євразії так багато піднесених територій і розташовані найвищі гірські системи – Гімалаї, Каракорум, Гіндукуш, Тянь-Шань – з вершинами, що перевищують 7000-8000 м.
Середня висота Євразії – 840 м; гори і плоскогір’я займають близько 65% території материка.
Як і всюди на Землі, в формуванні рельєфу Євразії активну роль відіграють зовнішні сили. Найвідоміший результат роботи поверхневих вод – річкові долини, а вітру – дюни і бархани. Вода (в тому числі лід) і вітер переносять і перерозподіляють пухкі продукти вивітрювання, створюючи на гігантських просторах материка найрізноманітніші форми рельєфу на Землі.
Наприклад, еолові (створені роботою вітру) форми рельєфу нерідкі в пустельних внутрішніх районах. Зокрема, в Центральній Азії зустрічаються скелі у вигляді грибів, арок, колон, химерних фігур. У багатьох місцях на континенті широко поширені карстові форми, що утворилися внаслідок розчинення гірських порід (вапняку, гіпсу та ін.) Водою або органічними кислотами (рис. 161). Класичний район з безліччю карстових форм (карстові воронки, блюдця, колодязі, шахти і ін.) – Середземномор’ї. Характерний карст і для Кавказу, Криму, Тянь-Шаню, а також для Південно-Східної Азії.
Сильний вплив на рельєф Євразії, як і Північної Америки, зробило стародавнє заледеніння. Величезні території, зайняті багаторічною мерзлотою, багато в чому його спадщина. У цих місцях форми рельєфу часто пов’язані з протаивания або, навпаки, спученням мерзлої товщі. При таненні покривних льодовиків формувалися особливі форми рельєфу, поширені на півночі материка (згадайте, що таке морена). Сучасне заледеніння розвинене в багатьох горах. Порізані береги Скандинавського півострова – результат роботи льодовика. Крім фіордів Скандинавії, в Євразії ми зустрінемо і скуті льодом берега Арктики, і лимани внутрішніх морів, і гігантські дельти Гангу і Олени, і стрімкі береги далекосхідних морів, і коралові берега на азіатському шельфі Індійського океану.
В Євразії найбільше найвищих гір і самих великих рівнин землі. У підставі материка кілька древніх платформ.
Источник
РОЗДІЛ II.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИРОДНИХ УМОВ І РЕСУРСІВ УКРАЇНИ
Тема 4. Тектонічні структури
§ 11. Тектонічні структури
1.
Пригадайте, як називаються відносно стійкі та рухомі ділянки земної кори.
2.
Яку будову має платформа?
3.
За якими ознаками на платформі розрізняють щити і плити?
Основні тектонічні структури. Тектонічні структури – це великі ділянки земної кори, що обмежені глибинними
розломами. Будову й рухи земної корививчаєгеологічна наука тектоніка.
Як ви вже знаєте, найбільшими тектонічними
структурами є платформи і рухомі пояси. Платформа
– це відносно стійка ділянка земної кори з досить плоскою поверхнею, що
лежить на місці зруйнованих складчастих споруд. Вона має двошарову будову:
знизу залягає кристалічний фундамент, складений давніми твердими породами, над
ним – осадовий чохол, утворений молодшими відкладами. На платформі виділяють
щити і плити. Щит є припіднятою аж до земної поверхні ділянкою кристалічного
фундаменту платформи. осадовий чохол на ньому є малопотужним і не суцільним. Плита – це ділянка платформи, де
фундамент занурений на глибину і всюди перекритий осадовим чохлом.
Рухомий пояс – це видовжена ділянка земної
кори, в межах якої тривалий час відбувалися давні й продовжуються сучасні рухи
земної кори. У рухомому поясі розрізняють складчасті
споруди, крайові (передгірні) прогини.
На території України поширені також такі
тектонічні структури, як западини –
глибоко увігнуті ділянки земної кори, заповнені осадовими та вулканічними
товщами. Западини поширені як на платформах, так і в рухомих поясах, а також у
зонах їх стикувань.
Межі тектонічнихструктурвідображено на тектонічній карті.
На ній також зазначено складчастості, під час яких вони сформувалися.
Платформи. Найбільшою тектонічною
структурою, що лежить в основі території України, є давня Східноєвропейська платформа.
Її фундамент складають докембрійські кристалічні породи (граніти, базальти,
гнейси, кристалічні сланці, лабрадорити, кварцити). На платформі підноситься Український щит. Це одна з найдавніших
ділянок земної кори в Європі. Кристалічний фундамент перекритий тут незначною
(декілька десятків метрів) товщею осадових відкладів, а у багатьох місцях
докембрійські породи виходять на земну поверхню. Щит смугою завширшки 250 км простягається майже
на 1 000 км уздовж правого
берега Дніпра і виходить до Азовського моря. Давніми глибинними розломами щит
розбитий на великі блоки.
На західному схилі щита лежить Волино-Подільська плита. На ній глибина занурення
кристалічного фундаменту під товщу осадових порід поступово зростає від
десятків метрів (на півночі та сході) до 4 км (на
південному заході). Особливо потужними там є відклади пісковиків і вапняків. У
західній частині Східноєвропейської платформи плита переходить у Галицько-Волинську западину. Товща
осадових порід (пісків, мергелів, крейди) наростає там до 6 км. На півдні платформи
знаходиться Причорноморська западина,
яка так само виповнена осадовими відкладами — від 1до 11 км
(на шельфі Чорного моря).
Вздовж північно-східного кордону України в її межі
заходить Воронезький кристалічний масив.
Як і в щиті, кристалічний фундамент там близько підходить до поверхні, однак
всюди перекритий товщею осадових порід у півкілометра і більше. Між Українським
щитом і Воронезьким масивом простягається довга, вузька й глибока Дніпровсько-Донецька западина. Вона є
однією з найглибших западин у межах всієї Східноєвропейської платформи. Западина
виповнена осадовими породами, максимальна потужність яких сягає 20 км.
На крайньому сході нашої країни западина
переходить у Донецьку складчасту
споруду, яка утворилася на місці прогину земної кори. Там численні шари
порід (пісковики, вапняки, гіпси, кам’яне вугілля та ін.) під час герцинської складчастої епохи були зім’яті у складки.
Крім Східноєвропейської давньої платформи у межі
України заходять частини молодих платформ. Їх фундаментом слугують зруйновані
складчасті споруди, що були утворені під час герцинської
складчастої епохи. Західноєвропейська платформа вклинюється вузьким «язиком» на
заході України і занурюється під товщу порід Передкарпатського
прогину. Скіфська платформа охоплює рівнинну частину Криму, прилеглу до
неї частину шельфу Чорного моря та більшість дна Азовського моря.
Рекорди України
За
кількістю та розмаїттям основних тектонічних структур, які стикаються на
території України, наша країна є лідером серед європейських держав.
Дивовижна Україна
Землетруси на
платформах
Незважаючи на стабільність
фундаменту платформи, інколи в його давніх глибинних розломах відбуваються
зміщення пластів. Це спричинює місцеві землетруси силою до 5 балів в епіцентрі.
Зокрема, у 2002 р. епіцентр такого землетрусу знаходився в селищі Микулинці на Тернопільщині, а у 2007 р. – у
м. Кривому Розі.
Мал. Тектонічна будова
Робота з картою
1. Які платформи лежать в основі
території України?
2. Назвіть тектонічні структури в
межах Східноєвропейської платформи.
3.
Де розташовані складчасті системи?
4.
Які тектонічні структури охоплює Карпатська складчаста система?
Середземноморський
рухомий пояс.
Основними тектонічними структурами поясу є Карпатська складчаста система, складчасто-брилова споруда Гірського Криму та Чорноморська
западина.
Карпатська складчаста система, що знаходиться на крайньому
заході країни, є складовою більшої структури – Альпійської складчастої області.
Тривалий геологічний розвиток і прояв горотвірних процесів кількох епох
спричинили дуже складну будову системи, поширення потужних товщ порід різного
походження і віку. Поряд з відносно молодими осадовими відкладами (пісковиками,
глинами, глинистими сланцями) система складена докембрійськими гнейсами,
гранітами, кварцитами, кристалічними сланцями. Осьовою її частиною є Карпатська складчаста споруда. В ній
багатокілометрова товща осадових порід зім’ята у складки, які часто розірвані
та зміщені. Вони насунуті у північно-східному напрямку на прилеглий Передкарпатський прогин. Прогин заповнений осадовими
породами (потужністю до 4,5 км) і є зоною
стикування Карпатської системи із Східноєвропейською платформою. На південному
заході до складчастої споруди прилягає Закарпатська
западина, що є частиною Середньодунайської
западини. Вона складена товщами осадових і вулканічних порід, які утворилися в
результаті проникнення магми вздовж ліній розломів.
Складчасто-брилова споруда Гірського Криму займає південь Кримського
півострова. Західна і південна її частини занурені під дно Чорного моря.
Споруда утворена осадовими і вулканічними породами. Її складки порушені
численними скидами, зсувами і насувами.
Чорноморська западина, яка займає найбільш глибоководну
частину Чорного моря, є залишком давнього прогину – моря Тетіс.
Земна кора під нею здебільшого океанічного типу (тобто не має гранітного шару).
Зона сучасної сейсмічної активності. Зона сучасної сейсмічної
активності пов’язана із Середземноморським рухомим поясом. У Карпатах і
Кримсько-Чорноморському регіоні можливі землетруси силою 6 – 8 балів за
12-бальною міжнародною шкалою. Останні руйнівні землетруси на території України
були в 1927 p. Їх
епіцентри знаходилися в акваторії Чорного моря на невеликій відстані від південного узбережжя Криму. У Карпатах
епіцентри землетрусів 1977 і 1986 pоків знаходилися на території Румунії.
Тоді коливання земної кори відчувалося на значній частині Правобережної
України.
Рекорди України
З
ІV ст. до н.е. і до наших днів у
Криму зафіксовано близько 80 сильних землетрусів.
Дивовижна Україна
Землетруси в Криму
У 1927 р. в Криму сталися
два землетруси, що спричинили руйнування на узбережжі від Севастополя до
Феодосії. Зокрема зруйнувалася частина скелі під відомим палацом “Ластівчине
гніздо”. Відтоді руйнівних землетрусів не було. Проте чутливі сейсмічні прилади
щорічно фіксують десятки слабких поштовхів. Більшість їх епіцентрів знаходиться
у Чорному морі між Ялтою і Гурфузом на глибині від 10
до 40 км під дном – там, де
плита Чорноморської западини занурюється під континентальну земну кору.
Запам’ятайте
Найбільшими тектонічними
структурами у межах України є: давня (докембрійська) Східноєвропейська
платформа і Середземноморський рухомий пояс.
На Східноєвропейській платформі
розрізняють Український щит, Волино-Подільську плиту,
Галицько-Волинську, Дніпровсько-Донецьку та Причорноморську западини,
Воронезький кристалічний масив.
Основними структурами в
Середземноморському рухомому поясі є Карпатська складчаста система та складчасто-брилова споруда Гірського Криму, які сформувалися
в альпійську епоху гороутворення.
На території України також
розташовані давня (герцинська) Донецька складчаста
споруда та молоді (післягерцинські) Скіфська й
Західноєвропейська платформа.
Середземноморський рухомий пояс є
зоною сучасної сейсмічної активності.
Тектонічна карта – це тематична карта, на якій
показано межі тектонічнихструктурта зазначено
складчастості, під час яких вони сформувалися.
Запитання і завдання
1. Що відображає тектонічна карта?
2. Яку будову має платформа? Що називають щитом та
плитою? Які плити та щит утворилися в межах України?
3. Які структури розрізняють в межах Східноєвропейської
платформи?
4. Що називають рухомим поясом? Який пояс
поширений в межах України?
5. У чому полягають особливості складчасто-брилової споруди Гірського Криму?
6. Які складчастості найбільше проявилися в геологічній
історії України?
7. Де в Україні знаходяться сейсмічно активні зони?
Наступний параграф >>
Источник
