Синдроми ураження кори головного мозку
Головний мозок (encephalon,cerebrum) включає праву і ліву півкулі та мозковий стовбур. Кожна півкуля має три полюси: лобовий, потиличний і скроневий. У кожній півкулі виділяють чотири частки: лобову, тім’яну, потиличну, скроневу та острівець.
Поверхня великого мозку є корою, вона порізана борознами, що розділяють її на частки і звивини, внаслідок чого значно збільшується площа кори.
Функції кори головного мозку
1. Це вищий відділ ЦНС
2. Забезпечує довільні рухи, дає початок пірамідному шляху
3. Кора є органом свідомого сприймання чутливих подразнень
4. Кора є анатомічною базою умовно-рефлекторної діяльності.
5. Кора є органом аналізу і синтезу всіх подразнень з зовнішнього світу і з внутрішніх органів.
6. Кора є носієм індивідуального досвіду.
7. Кора відповідає за психічну діяльність і мову.
8. Кора забезпечує регулюючий вплив на нижчележачі відділи нервової системи.
Лобна частка. Локалізація функцій. Функцією кори лобних часток є організація рухів і рухових механізмів мови, поведінки, мислення і пам’яті.
1. Передня центральна звивина – це рухові проекційні ділянки для мускулатури протилежної частини тіла.
Проекція для окремих м’язових груп представлена тут у оберненому порядку до розташування їх на тілі: верхнім відділам передньої центральної звивини відповідає нога, середнім відділам – рука, та нижнім відділам – обличчя, язик, глотка, гортань.
2. Задній відділ верхньої лобної звивини – це проекційна зона, що відповідає за рухи тулуба, є центром прямоходіння і прямостояння. Центр зв’язаний з протилежною півкулею мозочка (через міст).
3. Задній відділ середньої лобної звивини – центр повороту голови і очей в протилежну сторону. Шляхи, що йдуть від цього центру, мають зв’язок (через пірамідний шлях) з заднім повздовжнім пучком у стовбурі головного мозку і здійснюють іннервацію погляду.
4. Поряд з центром повороту голови і очей розташований центр письма.
5. Задній відділ нижньої лобної звивини лівої півкулі – центр експресивної (моторної) мови (центр названий іменем французького вченого Брока).
Симптоми пораження та подразнення
Лобна доля
1. Вогнища в зоні передньої центральної звивини викликають центральні парези та паралічі. Оскільки клітини Беца розташовані тут компактно, то ураження кори проявляються обмеженими монопарезами з явним переважанням в руці, в нозі або в обличчі, або чистими моноплегіями на протилежному боці.
2. Подразнення прецентральної звивини патологічним процесом супроводжується нападами джексонівської епілепсії, які проявляються у вигляді клонічних або тоніко-клонічних судом обмежених м¢язових груп, відповідних часткам кори, які подразнюються: судоми виникають на боці, протилежному патологічному осередку в мозку і не супроводжуються втратою свідомості.
3. Подразнення переднього адверсивного поля (заднього відділу верхньої лобної звивини) викликає раптові судоми одразу всієї протилежної мускулатури з втратою свідомості.
4. Подразнення задніх відділів середньої лобної звивини призводить до приступів поєднаного повороту голови та очей в бік, протилежний патологічному осередку.
5. Подразнення оперкулярної частки нижньої лобної звивини викликає напади ритмічних жувальних рухів, прицмокування, облизування, тощо.
6. Ураження передніх відділів верхньої та середньої лобних звивин викликає лобну атаксію, яка проявляється в основному розладами ходи та стояння. Хворий не може утримуватися в вертикальному положення і падає (астазія), а також не може ходити (абазія). Хода нагадує лисячу, відмічається хиткість при ході переважно в бік протилежний вогнищу ураження.
7. Ураження задніх відділів середньої лобної звивини призводить до повороту голови і очей в бік осередку (корковий параліч погляду).
8. При ураженні задньої частки нижньої лобної звивини (центру Брока) виникає моторна афазія. Хворий втрачає набуті мовні навички, не може висловити своєї думки. При цьому він розуміє звернену до нього мову. При легких ураженнях можуть виникати “словесні емболи”, персеверації, аграматизм, ехолалія, “телеграфний стиль мови”
Розрізняють (за А. Лурія) 3 форми моторної афазії: аферентну, еферентну, динамічну
а) Аферентна моторна афазія пов’язана з ушкодженням нижніх відділів зацентральної (постцентральної) звивини, які забезпечують іннервацію оральної, артикуляційної мускулатури. При такій афазії страждає артикуляція звуків. У хворого втрачається автоматизована мова, повторення слів, називання предметів. Ця афазія пов’язана з оральною апраксією.
б) Еферентна моторна афазія – це афазія Брока, тобто вона виникає, при ураженні центру Брока в лівій півкулі (у правшів). При ній зберігається артикуляція окремих звуків, але хворий не може вимовляти серію звуків, слова, фрази. При повній афазії хворий зовсім не говорить, при неповній – зберігається телеграфний стиль мови (речення будуються переважно з іменників).
в) Динамічна моторна афазія – це афазія, що виникає при ураженні кіркової зони попереду від центру Брока. Для цього виду афазії характерна мовна аспонтанність, відсутність мовної ініціативи, коли хворий не хоче активно говорити. Проте він добре повторює окремі речення, слова, відповідає на запитання.
9. Аграфія – втрата письма. Буває при ураженні задніх відділів середньої лобної звивини
10. При ураженні лобної частки можуть з’являтись субкортикальні рефлекси.
11. Поява “хапальних” феноменів. У хворого спостерігається мимовільне захоплення рукою предмета при торканні його до його долоні. “Нав’язливе хапання” – це мимовільне бажання захоплювати оточуючі предмети або слідкувати рукою за переміщенням предмету (феномен спостерігається у маленьких дітей в результаті розгальмування).
12. Феномен “супротиву” або “протидії” – при спробі лікаря вивести ту чи іншу частину тіла хворого з певного положення автоматично напружуються м’язи-антагоністи і виникає певний опір
13. При ураженні полюса лобної частки і дифузних ураженнях кори лобних часток розвиваються розлади психіки, які мають свої особливості і вважаються характерними для даної локалізації процесу – так звана лобна психіка.
Спостерігається: апатія, торпідність психічних реакцій, послаблення пам’яті та уваги, відсутність критичного ставлення до свого стану, неадекватна оцінка важкості захворювання. частіше ніж депресія, спостерігаються ейфорія, схильність до гумору, грубих та плоских жартів, дитячість у поведінці, типовими є неохайність хворого (сечовипускання у палаті на підлогу, в ліжко).
14. Іноді спостерігається невиразність та маскоподібність обличчя, загальна гіпокінезія, що пояснюється ураженням зон лобної частки, пов’язаних з екстра пірамідною системою.
15. Лобна апраксія. Це розлади рухової активності, зміни поведінки, що з’являються за рахунок порушення навичок, вчинків, дій, набутих протягом життя. Найбільш переконливими є своєрідні розлади поведінки під час сечовипускання у хворих з ураженням лобних часток.
Тім’яна частка
Функція тім’яної частки пов’язана, в основному, з орієнтацією в просторі і часі і з аналізом подразнень від чутливих рецепторів.
Локалізація функцій в тім’яній частці
1. В постцентральній звивині знаходиться ядро аналізатора загальної чутливості. В ній закінчуються провідні шляхи больової, температурної, тактильної, м’язово-суглобової і вібраційної чутливості. У верхніх відділах постцентральної звивини представлена чутливість від нижньої кінцівки, в середніх – від руки, в нижніх – від обличчя.
2. Верхня тім’яна частка. Тут представлені складні види чутливості: стереогностична, локалізації, дискримінації, відчуття ваги, тиску, положення кінцівки в просторі.
3. Нижня тім’яна частка. В надкрайовій звивині знаходиться центр праксису. В кутовій звивині лівої тім’яної частки – центри читання (лекції) та лічби (калькулії).
Источник
До цих синдромів належать органічний психосиндром, Корсакова (амнестичний), паралітичний (псевдопаралітичний) і лобовий, які поєднують позитивну та негативну симптоматику.
Психоорганічний синдром (енцефалопія). Власне, це група психопатологічних синдромів, спричинених органічним ураженням головного мозку. Подібність патогенетичних механізмів зумовлює деякі спільні ознаки такого типу синдромів різної етіології.
Органічний психосиндром (психоорганічний) характеризується загальною психічною неспроможністю, зниженням пам’яті, особливо на останні події, кмітливості, працездатності, ослабленням афективно-вольових властивостей (Е. Bleuler, 1916).
Н. Walther-Büel (1951) виділив тріаду симптомів, які характеризують клінічні прояви органічного психосиндрому:
- — ослаблення пам’яті, що може досягти синдрому Корсакова (погіршення осмислення, розуміння);
- — нестриманість;
- — лабільність емоцій.
До клініки синдрому належать ознаки вогнищевих розладів мовлення, гнозису та праксису. Обов’язковим симптомом є деменція.
Органічний психосиндром може набувати резидуального характеру внаслідок гострого екзогенного психозу. У такому разі його перебіг стабільний. Але часто він є ознакою прогредієнтного органічного захворювання. При цьому спостерігають певну динаміку: від церебростенічних ознак до глибокого недоумства.
Поряд із недоумством при органічному психосиндромі виникають психопатоподібні зміни особистості. Залежно від переважання в клінічній картині ознак недоумства або психопатоподібних змін виділяють два варіанти органічного психосиндрому — характерологічний і дементний. Вони можуть бути певними етапами хворобливого процесу: характеропатичні зміни переходять у грубу психоорганічну деменцію.
Органічний психосиндром спостерігають при хронічних екзогенних і ендогенно- органічних ураженнях головного мозку (прогресивний параліч, судинні психози, старече недоумство, хвороби Піка й Альцгеймера, наслідки ЧМТ, пухлини головного мозку, інфекційні й інтоксикаційні психози з несприятливим перебігом).
Амнестичний (Корсакова) синдром (Корсаковський амнестичний синдром) описаний С.С. Корсаковим (1887) як самостійна хвороба (енцефалопатія), спричинена алкоголізмом. Проте згодом було помічено, що такий психічний розлад виникає при багатьох органічних ураженнях головного мозку. Деякі автори ототожнюють синдром Корсакова й органічний психосиндром. Амнестичний синдром доцільно розглядати як різновид психоорганічного.
Основним розладом при синдромі Корсакова є втрата пам’яті на теперішні (поточні) події (фіксаційна амнезія) за збереження її на події минулого. Усі нові враження миттєво зникають із пам’яті. Хворі нічого не пам’ятають, не знають, де вони перебувають, хто біля них, який сьогодні день тижня, які число, рік. Після розмови з лікарем забувають про неї. Зустрівшись із ним через хвилину, сприймають як незнайому людину. Не знають своєї палати, ліжка, не пам’ятають, снідали чи обідали (амнестична дезорієнтація). Усе, що відбулося до захворювання, зберігається в пам’яті і відтворюється адекватно. Зберігаються і набуті знання. З прогресуванням хвороби хворі втрачають пам’ять і на минулі події (закон Рібо). Прогалини пам’яті заповнюються несправжніми спогадами (конфабуляції), або дії спотворюються в часі (псевдоремінісценції). Такі хворі малорухливі, безпорадні, безпомічні, кволі та пасивні з вираженою афективною лабільністю або ейфорією.
Синдром Корсакова може бути алкогольного, травматичного, судинного та іншого органічного генезу.
Паралітичний (псевдопаралітичний) синдром є різновидом органічного психосиндрому і проявляється вираженим зниженням або повною відсутністю самокритики та критики оточення, глибоким порушенням рівня суджень, мнестичними розладами, переважно на події нинішнього і недавнього минулого, порушенням уваги. Такі хворі легко піддаються навіванню. На тлі добродушності виникає ейфорія з дратівливістю, “нетриманням афекту”. Потяги підвищуються, апетит досягає ступеня булімії. Хворі неохайні, не стежать за зовнішнім виглядом, їдять руками, підбирають недоїдки, сплять одягнутими, можуть без дозволу взяти їжу та речі сусідів. Вони балакучі, постійно сміються, безцеремонні в спілкуванні, схильні до недоречних жартів, непристойних висловлювань, багато рухаються, можуть виявляти безглузду діловитість. Зазвичай спостерігають підвищений настрій хворих. У разі зазначеного синдрому розвиваються маячні ідеї величі (багатства, високого становища, знатного походження). При паралітичному синдромі спостерігають такі неврологічні розлади, як дизартрію, анізокорію, в’ялу реакцію зіниць на світло, міоз, асиметрію іннервації лицевого нерва, анізорефлексію, судомні напади.
Розвивається зазначений синдром при прогресивному паралічі (пізній сифілітичний психоз).
Псевдопаралітичний синдром має подібну до вищезазначеного клінічну картину та розвивається при багатьох органічних захворюваннях головного мозку (ЧМТ, судинні та пухлинні патологічні процеси, інтоксикаційні психози). Може з’явитися одразу після делірію, оглушення.
Лобовий синдром характеризується поєднанням ознак, властивих тотальному недоумству, з аспонтанністю або загальною розгальмованістю. Аспонтанність супроводжується вираженим зниженням або повною втратою спонукань, адинамією, мовчазністю і збідненням експресивної мови, втратою цікавості до оточення, байдужістю.
У разі розгальмованості настрій підвищений, виражена безпечність, у деяких випадках спостерігають придуркуватість зі схильністю до недоречних жартів і вчинків, які нагадують дитячі пустощі (морія), загострення потягів. У хворих зникає самокритика, відбувається грубе нівелювання рис особистості.
Лобовий синдром може бути транзиторним: переходить в органічний психосиндром (ЧМТ, алкогольні енцефалопатії), або хронічним із прогредієнтним перебігом (хвороба Піка, пухлини лобової частки головного мозку).
Источник
При ураженнях кори великих півкуль можуть з’являтися численні розлади. З них найбільш важливими для діяльності психолога є агнозія, апраксія, афазія, аграфия, акалькулия, алексія, а також хвороба Альцгеймера і синдром Туретта.
Агнозия — порушення різних видів сприйняття (зорового, слухового, тактильного і т.д.) при збереженні чутливості і свідомості:
- 1) зорова агнозія — неможливість впізнавати і визначати інформацію, що надходить через зоровий аналізатор, спостерігається при ураженні потиличної частки (поля 18, 19);
- 2) слухова агнозія — розлад розпізнавання звуків і мови, при збереженій функції слухового аналізатора;
- 3) смакова агнозія — розлад розпізнавання смаку, при збереженій функції аналізатора смаку;
- 4) нюхова агнозія — розлад розпізнавання запахів, при збереженій функції аналізатора нюху;
- 5) астереоагнозія — порушення впізнавання знайомих предметів без зорового контролю (на дотик) при збереженні загальної чутливості, найчастіше виникає при ураженні верхньої тім’яної часточки;
- 6) аутотоіагнозія — порушення впізнавання частин власного тіла, зустрічається при ураженні центру схеми тіла, локалізованого в межах межтеменной борозни.
Апраксія — порушення цілеспрямованих рухів і дій при схоронності складових його елементарних рухів, виникає при вогнищевих ураженнях кори великих півкуль головного мозку переважно в області надкраевой звивини. Пацієнт з апраксией не може зав’язати шнурки, застебнути гудзики, губляться професійні навички (наприклад, у хірурга).
Афазія — системне порушення вже сформувалася мови. Воно може виникати при органічних ураженнях мовних відділів кори головного мозку в результаті перенесених травм, пухлин, інсультів, запальних процесів і при деяких психічних захворюваннях. Афазія зачіпає різні форми мовної діяльності:
- 1) моторна афазія виникає при ураженні задньої частини лівої (у правшів) нижньої лобової звивини (центр Брока). При частковій моторної афазії спостерігається розпад граматики висловлювання (телеграфний стиль) і трудність перемикання з одного слова (або складу) на інше внаслідок інертності мовних стереотипів, заміщення одних звуків іншими. При повній моторної афазії пацієнт не може вимовити ні слова. При цьому розуміння мови зберігається;
- 2) сенсорна афазія виникає при ураженні задньої частини лівої (у лівш — правої) верхньої скроневої звивини (центр Верніке). В її основі лежить порушення фонематичного слуху, розрізнення звукового складу слів. Пацієнт з сенсорною афазією перестає розуміти звернену до нього мову, не може зібрати окремі звуки в слова. Більше того, він не розуміє того, що сам говорить. Внаслідок відсутності контролю за власною мовою з часом вимовлені фрази стають нечленороздільними, виникає так звана словесна окрошка;
- 3) амнестическая афазія з’являється при ураженні тім’яно-скроневої області. Дефект полягає в труднощі називання предметів, хоча хворий знає їх значення і вживання. Наприклад, при показі пацієнтові ключа, він не може його назвати, але відповідає, що це те, чим відкривають і закривають замок.
Аграфія — це втрата здатності писати, при збереження інтелекту, на фойє відсутності розлади координації рухів верхніх кінцівок; виникає при ураженні задніх відділів середньої лобової звивини в лівій півкулі (у правшів).
Акалькулия характеризується порушенням рахункових операцій. При ураженні скроневих відділів кори великих півкуль розбудовується усний рахунок; при ураженні потиличних відділів розпізнаються цифри, схожі за написанням; при ураженні кори лобової частки порушується цілеспрямована діяльність, спланованість рахункових операцій і контроль над їх виконанням.
Алексія — втрата здатності читати внаслідок втрати розуміння написаних слів або впізнавання окремих літер. Нерідко вона поєднується з втратою здатності писати (аграфією) і порушенням мови (афазією). Спостерігається при поразки кори головного мозку в області кутової звивини.
Хвороба Альцгеймера — це невиліковне ураження головного мозку, виявляється прогресуючим зниженням інтелекту. Вперше воно було описано німецьким лікарем А. Альцгеймером в 1907 р Захворювання є однією з поширених форм набутого слабоумства (деменції). Тільки в США хворобою Альцгеймера страждають 1500000 чоловік. Раніше хвороба Альцгеймера помилково розглядали як прояв старіння або як «склероз» судин головного мозку. Насправді захворювання пов’язане з дегенерацією нервових клітин (нейронів), а не з ураженням кровоносних судин.
Симптоми хвороби Альцгеймера різноманітні. У їх числі поступове зниження пам’яті та уваги, порушення процесів мислення та здатності до навчання, дезорієнтація в часі і просторі, утруднення при підборі слів, труднощі в спілкуванні, зміни особистості. Процес розпаду психіки може тривати кілька років, приносячи страждання самому хворому і його родині. Когнітивні порушення викликають істотні ускладнення в соціальної та трудової адаптації.
З розвитком хвороби у хворих порушується здатність говорити і розуміти сказане. Проявляються такі симптоми, як коливання настрою, дратівливість і агресивність. Симптоми деменції поступово прогресують, приводячи в кінцевому підсумку до того, що хворий повністю втрачає здатність до самообслуговування.
Синдром Туретта — генетично обумовлене розлад центральної нервової системи, яке проявляється в дитячому віці і характеризується множинними моторними тиками. Під моторними тиками, або гіперкінезами, розуміють повторювані несподівані короткі стереотипні рухи або висловлювання, зовні схожі з довільними діями. Характерною рисою тиків є їх мимовільність, але в більшості випадків пацієнт може відтворювати або частково контролювати власні гіперкінези.
Раніше синдром Туретта вважався рідкісним і дивним синдромом, асоційованим з вигуком нецензурних слів або соціально недоречних і образливих висловлювань (копролалія). Рівень інтелекту таких людей і тривалість їх життя не відрізняються від середньостатистичних. Ступінь вираженості тиків зменшується із завершенням підліткового періоду, а важкий ступінь синдрому Туретта в зрілому віці зустрічається досить рідко. Відомі люди з синдромом Туретта зустрічаються у всіх сферах життя. Вони допускають брудні і образливі зауваження на соціальних ситуаціях, де вони неприпустимі. При цьому пацієнт може гримасувати і робити непристойні рухи всім тілом.
Источник
