Зони кори головного мозку та їх функції таблиця
Інші завдання дивись тут…
ВЕЛИКИЙ (КІНЦЕВИЙ) МОЗОК – вищий відділ центральної нервової системи.
Загальна довжина всіх кровоносних судин півкуль становить близько 560 км.
У довжину півкулі сягають 17 см, у ширину — 14 см, у товщину 1,3 — 4,5 мм.
На великий мозок припадає 85 % маси мозку.
У більшості людей (80 — 90 % становлять правші) домінантною є ліва півкуля.
Ліва півкуля більш активно задіяна в обробці математичної і мовної інформації (центри мови, письма, лічби, читання, пам’яті).
Права більш важлива для креативності, артистичних здібностей, сприйняття мистецтва (центри музичної та абстрактної пам’яті, запам’ятовування геометричних і художніх образів).
Великий мозок складається з двох півкуль, з’єднаних мозолистим тілом.
Півкулі великого мозку — це утвори кінцевого мозку, що мають виражену складчасту поверхню й забезпечують обробку інформації та формування складних форм поведінки людини
Розрізняють праву та ліву півкулі, вони відповідають за мову, мислення, рухи кінцівок. У середині кожної півкулі розташований шлуночок мозку.
Розподіл функцій між півкулями:
• ліва півкуля відповідає за такі важливі функції: мовлення, читання, письмо, лічбу, аналіз, інтелект;
• права півкуля відповідає за образне сприйняття, уяву, почуття, синтез та інтуїцію.
Мозолисте тіло складається з нервових волокон.
Значення мозолистого тіла: через нього здійснюється зв’язок між обома півкулями.
Функції великого мозку:
• керує діяльністю інших відділів головного мозку;
• керує спинним мозком;
• забезпечує психічну діяльність (пам’ять, мислення, мова, поведінка)
СТРУКТУРА ПІВКУЛЬ.
ПІДКІРКА — ЕВОЛЮЦІЙНА СТАРА ЧАСТИНА ПІВКУЛЬ.
• Основна маса кінцевого мозку.
• Утворена білою речовиною — відростками нейронів, які разом з нервовими волокнами, спрямованими до кори, утворюють низхідні та висхідні провідні шляхи основи півкуль, що з’єднують кору з усіма відділами нервової системи.
• В білій речовині основи півкуль містяться скупчення нервових клітин — підкіркові (базальні) ядра сірої речовини, які передають імпульси від кори до проміжного мозку. Містить також скупчення сірої речовини — гіпокамп, нюхову цибулину.
Базальні ядра — це скупчення сірої речовини, які беруть участь у регуляції складних рухових актів (допоміжних рухів під час ходіння, мімічні рухи тощо), кровообігу, регуляції тонусу скелетних м’язів та здійснення орієнтувальних, захисних, харчових рефлексів, а також виливають на формування поведінки людини.
Гіпокамп — центр лімбічної системи, який бере участь у формуванні пам’яті, процесах запам’ятовування й навчання.
Лімбічна кора (від лат. limbus [лімбус] — кайма, облямівка, край) — частина навколо мозолистого тіла, до якої примикають скупчення підкіркових ядер.
Лімбічна система — лімбічна кора і скупчення підкіркових ядер (окремі ядра таламуса, гіпоталамус, гіпокамп тощо) — функціональне об’єднання структур мозку, що визначає підсвідому (інстинктивну) поведінку, зокрема здобування їжі, захист, орієнтування, розмноження, також відповідає за емоції й потреби, за виникнення відчуттів задоволення — незадоволення, регулює рівень уваги, сприйняття, відтворення емоційно значущої інформації, сприймання запаху, світла, формування пам’яті. Розміщена навколо верхньої частини стовбура головного мозку.
Значення лімбічної системи: забезпечують загальне пристосування організму до змін довкілля і визначають інстинктивну поведінку.
Функції лімбічної системи:
• бере участь в емоційній та інстинктивній поведінці;
•підтримує сталість внутрішнього середовища організму.
КОРА ПІВКУЛЬ, АБО МАНТІЯ.
Кора функціонує як єдине ціле, є матеріальною основою психічної діяльності людини (пам’ять, мова, мислення та регуляція поведінки людини пов’язані саме з корою).
У корі виділяють нову кору (більша частина), давню, стару та проміжну.
Кора має товщину від 1 до 4 мм.
Загальна площа кори становить приблизно 2,2 м2, з яких дві третини знаходяться у борознах та звивинах.
Кора становить приблизно 44% від об’єму півкуль.
Кількість нейронів кори може змінюватися в межах 109—1010, і кожен має від 7 до 10 тис. зв’язків із сусідніми клітинами, що визначає гнучкість, стійкість і надійність функцій кори
Кора великих півкуль, незважаючи на незначну товщину, має складну будову. У корі великих півкуль міститься близько 14 млрд нейронів, розташованих у 6 шарів.
• Кора людини добре розвинута.
• Вкриває ззовні півкулі. Кора півкуль відтворює форму черепа.
• Утворена сірою речовиною (тілами нейронів), проміжки між якими заповнені клітинами нейроглії та містять нервові волокна і кровоносні судини.
• Від кори всередину мозку відростки нейронів та нервові волокна до кори утворюють низхідні та висхідні нервові шляхи, що з’єднують кору з усіма відділами нервової системи.
• Має функціональні зони: чутливу, рухову, асоціативну.
• Формує звивини (складки) та борозни (заглиблення).
• Шість шарів кори утворені нейронами різних форм і функцій
Нейрони кори великого мозку.
Нейрони кори головного мозку розміщені в шість шарів, мають тісний зв’язок і функціонують як одне ціле.
Кожний шар кори складений з нейронів певною виду. Лише зовнішній (верхній) утворений короткими відростками нервових клітин. Головна частина інформації надходить у кору до зірчастих клітин 3 — го шару та пірамідальних клітин 4 — го шару.
Нейрони кори взаємодіють так, що передача інформації в горизонтальному напрямку неефективна, що пов’язано зі значною кількістю коротких аксонів.
Нейрональна колонка — це сукупність вертикально розташованих нейронів у корі головного мозку, що проходить через її шари. Саме колонка і є основною структурно — функціональною одиницею кори півкуль людини, що здійснює обробку інформації.
Малі колонки містять від 80 до 120 нейронів майже в усіх зонах мозку.
Загалом у корі людини нараховується близько 2 x 105 таких колонок.
Колонки поєднуються між собою горизонтальними зв’язками й утворюють нейронні ансамблі.
Простір між тілами й відростками нервових клітин кори заповнений нейроглією та капілярами.
Звивини – складки різних розмірів, у які зібрана кора півкуль.
Борозни — заглиблення, що знаходяться між звивинами, у них сховані понад 2/3 поверхні кори, що збільшує її загальну поверхню.
Кількість борозен та звивин у людей приблизно однакова, але рельєф, який вони утворюють, у кожної людини свій.
Три найбільші борозни півкуль: бічна (найглибша борозна відділяє скроневу частку від лобової та тім’яної), центральна (відокремлює лобову частку від тім’яної) і потилично-тім’яна (відділяє потиличну частку від тім’яної), які обмежують частки півкуль, причому кожна частка має ще чималу кількість менших борозен, між якими розташовані звивини.
Особливості зовнішньої будови півкуль великого мозку людини пов’язані із сильно вираженою складчастою поверхнею, що має індивідуальний характер, закладається ще до народження й розвивається до періоду статевої зрілості.
Формування звивин та борозен.
1) Складки півкуль починають формуватися ще в зародковому розвитку.
2) У новонароджених уже є первинні, вторинні й третинні борозни, але вони продовжують розвиватися й після народження, особливо до 1 — 2 років.
3) До 7 — 12 років борозни й звивини вже мають такий вигляд, як у дорослої людини.
Чотири основні частки великого мозку.
| Частка | Зона |
| Лобна, що розміщена у передній центральній звивині, спереду від центральної борозни. | Розміщується рухова зона (забезпечує рухи м’язів і суглобів тіла), руховий центр мови (забезпечує здатність людини писати речення й вимовляти слова), зона розпізнавання запахів, відповідає за розвиток мовлення, мислення, почуттів і вправних довільних рухів, увагу, емоції. Функція: планування, контроль поведінки людини та регуляція рухів. |
| тім’яна, що розміщена позаду від центральної борозни | Розміщена зона шкірно — м’язової чутливості — дотик, біль, температура, смак. Функція: розпізнавання смаків, відчуття дотику, температури, болю, положення у просторі. |
| скронева | Розміщена зона слуху (слуховий центр мови), зона смаку, гіпокамп (своєю формою нагадує морського коника та бере участь у формуванні пам’яті). Пов’язані з цією частиною мозку ядра сірої речовини відіграють важливу роль в координації рухів і регуляції положення тіла, а також в мотивації дій людини. Функція: аналіз слухової інформації, сприйняття слів, формування пам’яті, навчання, емоції. |
| потилична | Розміщена зона зору, тому нормальний зір у людини можливий, якщо потилична доля не ушкоджена. Основна функція: регуляція зорового сприйняття, зорова чутливість, розпізнавання образів, форми і кольору об’єктів |
Розрізняють основні поля, що відрізняються будовою та функціями: шкірно — м’язова, рухова, слухова, нюхова, смакова, зорова зони.
У заглибині бічної ямки мозку лежить невеличка частка — острівець. Основна функція: розпізнавання смаку. Ймовірно відповідає за перистальтику шлунка, слиновиділення, нудоту та інші фізіологічні реакції
Зони кори головного мозку за функціями.
| Назва зони | Характеристика | Функція |
| Чутливі (сенсорні) | Одержують імпульси від рецепторів й аналізують їх. Розміщуються проекції всіх нейронів — рецепторів будь-якого виду чутливості — для кожного з них є відповідний нейрон сенсорної зони кори. Під час збудження зон у людини виникають відповідні відчуття. Ураження кори зон спричиняє порушення роботи відповідних органів чуттів. | У шкірній зоні сприймаються й аналізуються сигнали від дотику до тіла, дії на нього тепла або холоду, больових впливів. У зоні суглобово — м’язової чутливості сприймаються зміни напруження м’язів. Подразнення ділянок слухової зони зумовлюють сприйняття звуків. Імпульси від зорових рецепторів аналізуються зоровою зоною, смакових — смаковою зоною, нюхових – нюховою. |
| Асоціативні зони | Поєднують діяльність рухових і сенсорних чутливих зон, забезпечують взаємодію усіх відчуттів, аналізують і зберігають інформацію, з ними пов’язані навчання, мовлення, мислення, свідомість | З діяльністю асоціативних зон найбільше пов’язані вищі психічні функції: пам’ять, мова, мислення, свідомість і регулювання поведінки. Створюються цілісні образи об’єктів навколишнього світу |
| Рухові, або моторні | Надсилають імпульси до робочих органів (м’язів) Поранення або інші ушкодження кори рухової зони призводять до паралічу м’язів тіла (втрата здатності рухатися). | Нервові імпульси зони зумовлюють скорочення певних груп м’язів, що забезпечує рух м’язів тіла |
АСОЦІАТИВНІ ЗОНИ.
Розміщення зон: охоплюють більшу частину кори та знаходяться поряд з чутливими зонами (у них аналізується, зберігається і перетворюється інформація, отримана від чутливих зон).
Завдання асоціативних зон: розшифрування інформації від органів чуттів, що дозволяє оцінювати взаємне положення об’єктів у просторі, визначати обриси предметів, не дивлячись на них, оцінювати положення частин власного тіла, порівнювати сприйняття, отримувані у даний момент з тими, що є у пам’яті.
Значення: дають змогу людині контролювати і планувати будь — який вид діяльності.
Зорові поля — чутливе (забезпечує зір) і асоціативне (розпізнавання предметів, які ми бачимо).
Слухові поля — чутливе (сприймає звуки), асоціативне (розпізнає їх).
Смакове поле знаходиться в районі бічної звивини.
Рухові поля для контролю м’язової активності (керують м’язами гортані, глотки, рота, а також дихальних м’язів, що контролюють силу повітряного потоку), причому рухові поля правої півкулі контролюють діяльність м’язів лівої половини тіла, а лівої півкулі — правої половини.
Нюхове поле — заховане в глибині центральної борозни біля основи півкуль.
Обличчя представлене в обох півкулях.
Особливо велика площа ділянки, яка керує рухами кисті руки, язиком, мімічними м’язами. Ділянка кори, де виникають імпульси, що керують м’язами гортані, глотки, рота, а також дихальних м’язів, що контролюють силу повітряного потоку, вона відповідальна за вміння розмовляти — це так зване поле Брока (назване на честь дослідника, що встановив його існування).
Єдиної мовної зони немає, а ділянки, що відповідають за мову, містяться в корі скроневої, лобової та тім’яної часток, ураження їх супроводжується розладом мови. Скоординована діяльність імпульсів дає змогу перетворювати думки у звук, при цьому мовні поля у правші локалізуються лише у лівій півкулі, а у шульги — лише у правій.
РУХОВІ ЗОНИ.
Усі рухи людини поділяють на:
• рефлекторні (виникають у відповідь на подразнення і відбуваються
за участі спинного мозку та стовбура головного мозку);
• довільні (здійснюються свідомо, цілеспрямовано; їх виконують за участі різних відділів центральної нервової системи та обов’язково кори великого мозку).
Рухова зона кори може збуджуватися:
• імпульсами, що надходять до неї від органів чутливими шляхами через спинний мозок, стовбур мозку, мозочок (постійно коригує тривалі рухи) і таламус;
• збудження в руховій зоні можуть виникати й під впливом свідомої свідомої думки чи наміру.
Розміри збудженої ділянки рухової зони залежать не від маси м’язів, а від складності й точності рухів.
Кіркові центри рухової зони (м’язів кінцівок, тулуба та шиї) розміщуються так: внизу містяться ділянки, що відповідають за рухи голови та тулуба, а у верхньому відділі — за нижні кінцівки.
Відповідь рухової зони:
1) Імпульси передаються руховим нейронам (мотонейронам) цієї зони, аксони яких пучками прямують донизу та сполучаються з руховими нейронами ядер черепно — мозкових або спинномозкових нервів.
2) Нерви надсилають сигнали до груп м’язів, скорочення яких спричиняють або координують складні й точні довільні рухи.
ЗНАЧЕННЯ КОРИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ:
• відповідає за сприйняття інформації (зорової, слухової, смакової та нюху), яка надходить у мозок від різних рецепторів, перетворення й аналіз сигналів, формування відповідної реакції організму на ці сигнали;
• керує складними рухами;
• осередок усіх вищих функцій організму (мова, мислення);
• носій людського інтелекту.
Надходження інформації про подразники — сигнали від підкоркових структур: ядер таламуса, ретикулярної формації, чутливих нюхових і зорових нейронів (І — ІІ пари черепно — мозкових нервів) тощо завдяки розвиненій мережі провідних шляхів.
Низхідними шляхами кора сполучена з усіма ефекторними центрами, що розташовані нижче (центри стовбура, мозочка, гіпоталамуса проміжного мозку і спинного мозку).
Асиметричність функціонування кори великих півкуль.
У кожну півкулю нервові імпульси надходять із протилежної сторони тіла та простору.
У кожної людини одна з півкуль є головуючою (домінантною): у правшів — ліва півкуля, у лівшів — права.
Наприклад, при дотику до лівої руки, спочатку спричиняється збудження у відповідній зоні правої півкулі кори, та завдяки зв’язкам між півкулями за мить таке саме збудження виникає й у зоні лівої півкулі.
Ці явища властиві й системі управління рухами: встановлено, що м’яз, який розміщується в правій частині тіла, скоротиться, якщо штучно подразнювати відповідну ділянку в лобовій частці кори зліва, завдяки перехрещуванню нервових шляхів на рівні стовбура головного мозку.
Інші завдання дивись тут…
Источник
В даний час достеменно відомо, що вищі функції нервової системи, такі як здатність до усвідомлення сигналів, отриманих з зовнішнього середовища, до розумової діяльності, до запам’ятовування і мислення, значною мірою обумовлені тим, як функціонує кора головного мозку. Зони кори головного мозку ми розглянемо в цій статті.
Те, що особистість усвідомлює свої взаємини з іншими людьми, пов’язане з порушенням нейронних мереж. Йдеться про тих, які знаходяться саме в корі. Вона є структурною основою інтелекту і свідомості.
неокортекс
Порядку 14 млрд нейронів має кора головного мозку. Зони кори головного мозку, які будуть розглянуті нижче, функціонують завдяки їм. Основна частина нейронів (близько 90%) формує неокортекс. Він відноситься до соматичної нервової системи, будучи його вищим інтегративним відділом. Найважливіша функція неокортексу — переробка та інтерпретація інформації, отриманої за допомогою органів почуттів (зорової, соматосенсорної, смакової, слуховий). Важливо і те, що складними м’язовими рухами керує саме він. У неокортексе знаходяться центри, які беруть участь в процесах мовлення, абстрактного мислення, а також зберігання пам’яті. Основна частина процесів, що відбуваються в ньому, є нейрофізіологічної основу нашої свідомості.
палеокортекс
Палеокортекс — інший великий і важливий відділ, який має кора головного мозку. Зони кори головного мозку, що відносяться до нього, також дуже важливі. Ця частина має більш просту структуру в порівнянні з неокортексом. Процеси, які відбуваються тут, у свідомості відображаються не завжди. У палеокортекс знаходяться вищі вегетативні центри.
Зв’язок кори з нижчого рівня відділами мозку
Слід зазначити зв’язок кори великих півкуль з нижчого рівня відділами нашого мозку (таламус, базальними ядрами, мостом і середнім мозком). Вона здійснюється за допомогою великих пучків волокон, які формують внутрішню капсулу. Ці пучки волокон є широкі пласти, складені з білої речовини. У них міститься безліч нервових волокон (мільйони). Частина з цих волокон (аксони нейронів таламуса) забезпечує передачу до кори нервових сигналів. Інша частина, а саме аксони кіркових нейронів, служить для передачі їх до нервових центрів, розташованих нижче.
Будова кори головного мозку
Чи знаєте ви, який відділ мозку є найбільшим? Деякі з вас, ймовірно, здогадалися, про що йде мова. Це кора головного мозку. Зони кори головного мозку — це лише один тип частин, які виділяються в ній. Так, вона поділена на праве і ліве півкуля. Вони з’єднані один з одним пучками білої речовини, яка формує мозолисте тіло. Основна функція мозолистого тіла полягає в забезпеченні координації діяльності двох півкуль.
Зони кори головного мозку по розташуванню
Хоча в корі головного мозку є безліч складок, в цілому розташування найважливіших борозен і звивин характеризується постійністю. Тому головні з них служать орієнтиром при розподілі областей кори. Її зовнішня поверхня розділена на 4 частки трьома борознами. Ці частки (зони) — скронева, потилична, тім’яна і лобова. Хоча вони виділяються за розташуванням, у кожної з них є свої специфічні функції.
Скронева зона кори головного мозку являє собою центр, де знаходиться корковий шар слухового аналізатора. У разі його пошкодження виникає глухота. Слухова зона кори головного мозку, крім того, має центр мови Верніке. У разі його пошкодження пропадає здатність розуміти усне мовлення. Вона починає сприйматися як шум. Крім того, в скроневій частці є нейронні центри, які стосуються вестибулярному апарату. Почуття рівноваги порушується в разі їх пошкодження.
Зони мови кори головного мозку зосереджені в лобної долі. Саме тут знаходиться речедвігательний центр. У разі якщо в правій півкулі він буде пошкоджений, пропаде здатність змінювати інтонацію і тембр мови. Вона стає монотонної. Якщо ж пошкодження відноситься до лівого півкулі, де також є мовні зони кори головного мозку, пропадає артикуляція. Зникає також здатність до співу та членороздільноюмови.
Зорова зона кори головного мозку відповідає потиличної долі. Тут знаходиться відділ, який відповідає за наше зір як таке. Навколишній світ ми сприймаємо саме мозком, а не очима. За зір відповідає якраз потилична частина. Тому в разі її пошкодження розвивається повна або часткова сліпота.
Тім’яна частка також має свої специфічні функції. Вона відповідає за аналіз інформації, що стосується загальної чутливості: тактильної, температурної, больовий. У разі її пошкодження втрачається здатність розпізнавати предмети на дотик, а також деякі інші здібності.
рухова зона
Хотілося б окремо поговорити про неї. Справа в тому, що рухова зона кори головного мозку не співвідноситься з частками, про які ми розповіли вище. Вона являє собою частину кори, яка містить спадні прямі зв’язки зі спинним мозком, точніше, з його мотонейронами. Так називаються нейрони, які безпосередньо керують роботою м’язів.
Головна рухова зона кори головного мозку розташована в прецентральной звивині. За багатьма своїми аспектам ця звивина є дзеркальним відображенням іншої зони, сенсорної. Спостерігається контрлатеральной іннервація. Іншими словами, іннервація відбувається відносно м’язів, розташованих на протилежному боці тіла. Винятком є лицьова область, в якій діє двосторонній контроль м’язів щелепи і нижньої частини обличчя.
Ще одна додаткова рухова зона кори головного мозку розташована в області, що знаходиться нижче основної зони. Вчені вважають, що у неї є незалежні функції, пов’язані з виведенням рухових імпульсів. Ця рухова зона кори головного мозку також вивчалася вченими. В експериментах, поставлених над тваринами, було встановлено, що її стимуляція призводить до виникнення рухових реакцій. Причому це відбувається навіть у тому випадку, якщо основна моторна зона кори головного мозку була перед цим зруйнована. У домінантному півкулі вона залучена в мотивацію мови і в планування рухів. Вчені вважають, що її пошкодження веде до динамічної афазії.
Зони кори головного мозку за функціями і будовою
В результаті клінічних спостережень і фізіологічних експериментів, здійснених ще у другій половині 19 століття, були встановлені кордони областей, в які проектуються різні рецепторні поверхні. Серед останніх виділяють як органи почуттів, спрямовані на зовнішній світ (шкірної чутливості, слуху, зору), так і ті, які закладені в самих органах руху (кінетичний, або руховий аналізатор).
Потилична область — зона зорового аналізатора (поля з 17 по 19), верхня скронева — слухового аналізатора (поля 22, 41 і 42), постцентральная область — шкірно-кінестетичного аналізатора (поля 1, 2 і 3).
Коркові представники різних аналізаторів за функціями і будовою діляться на наступні 3 зони кори великих півкуль головного мозку: первинну, вторинну і третинну. На ранньому періоді, під час розвитку ембріона, закладаються саме первинні, які характеризуються простий цитоархітектоніку. В останню чергу розвиваються третинні. Вони мають найскладнішим будовою. Проміжне становище з цієї точки зору займають вторинні зони півкуль кори головного мозку. Пропонуємо вам докладніше розглянути функції та будова кожної з них, а також їх зв’язок з відділами мозку, розташованими нижче, зокрема, з таламуса.
центральні поля
Вчені за довгі роки вивчення накопичили значний досвід клінічних досліджень. В результаті спостережень було встановлено, зокрема, що пошкодження тих чи інших полів в складі коркових представників аналізаторів позначаються на загальній клінічній картині далеко не рівнозначно. Серед інших полів в цьому відношенні виділяється одне, яке в ядерній зоні займає центральне положення. Воно називається первинним, або центральним. Їм є поле під номером 17 в зорової зоні, в слуховий — під номером 41, а в кінестетіческой — 3. Їх пошкодження веде до дуже серйозних наслідків. Втрачається здатність сприймати або здійснювати найтонші диференціювання подразників відповідних аналізаторів.
первинні зони
У первинній зоні найбільш розвинений комплекс нейронів, який пристосований для забезпечення корково-підкіркових двосторонніх зв’язків. Він найкоротшим і прямим шляхом з’єднує кору з тим чи іншим органом почуттів. Через це первинні зони кори головного мозку можуть досить докладно виділяти подразники.
Важлива спільна риса функціональної і структурної організації цих областей — це те, що у всіх у них є чітка соматотопической проекція. Це означає, що окремі точки периферії (сітківки ока, шкірної поверхні, равлики внутрішнього вуха, скелетної мускулатури) проектуються на відповідні, строго розмежовані точки, що знаходяться в первинній зоні кори відповідного аналізатора. З цієї причини вони стали називатися проекційними.
вторинні зони
Інакше їх називають периферійними, і це не випадково. Вони знаходяться в ядерних ділянках кори, в їх периферичних відділах. Вторинні зони відрізняються від первинних, або центральних, за фізіологічними проявам, нейронну організацію і особливості архітектоніки.
Які ж ефекти спостерігаються при їх електричному подразненні або ураженні? Ці ефекти стосуються головним чином більш складних видів психічних процесів. Якщо вторинні зони вражені, то елементарні відчуття щодо збережені. Розбудовується в основному здатність правильно відображати взаємні співвідношення і цілі комплекси складових елементів різних об’єктів, які нами сприймаються. Якщо роздратовані вторинні зони слуховий і зорової кори, то спостерігаються слухові і зорові галюцинації, розгорнуті в певній послідовності (тимчасової і просторової).
Дані області дуже важливі для реалізації взаємної зв’язку подразників, виділення яких відбувається за допомогою первинних зон. Крім того, вони відіграють значну роль в інтеграції функцій ядерних полів різних аналізаторів при об’єднанні рецепцій в складні комплекси.
Вторинні зони, таким чином, важливі для реалізації більш складних форм психічних процесів, що вимагають координації та пов’язаних з ретельним аналізом співвідношень предметних подразників, а також з орієнтуванням в часі і в навколишньому просторі. При цьому встановлюються зв’язки, звані ассоціоннимі. Аферентні імпульси, які від рецепторів різних поверхневих органів почуттів направляються в кору, досягають даних полів через безліч додаткових перемикань в ассоціонних ядрах таламуса (зорового бугра). На відміну від них, аферентні імпульси, які йдуть в первинні зони, досягають їх більш коротким шляхом через посередництво реле-ядра зорового бугра.
Що таке таламус
Волокна від таламических ядер (одного або декількох) підходять до кожної частці півкуль нашого мозку. Зоровий бугор, або таламус, знаходиться в передньому мозку, в його центральній області. Він складається з безлічі ядер, при цьому кожне з них передає імпульс в строго певну ділянку кори.
Всі сигнали, що надходять до неї (крім нюхових), проходять крізь релейні і інтегративні ядра таламуса. Далі волокна йдуть від них до сенсорних зон (в тім’яній ділянці — до смакової і соматосенсорной, в скроневій — до слухової в потиличній — до зорової). Надходять імпульси відповідно від Вентра-базального комплексу, медіального і латерального ядер. Що стосується моторних зон кори, вони мають зв’язок з вентролатерального і переднім вентральним ядрами таламуса.
десинхронізація ЕЕГ
Що буде, якщо людині, яка знаходиться в стані спокою, раптово пред’явити будь-якої сильний подразник? Звичайно, він відразу ж насторожився і сконцентрує на цьому раздражителе свою увагу. Переходу розумової діяльності, що здійснюється від спокою до стану активності, відповідає заміна альфа-ритму ЕЕГ на бета-ритм, а також на інші коливання, більш часті. Даний перехід, званий десинхронізацією ЕЕГ, з’являється в результаті того, що в кору від неспецифічних ядер таламуса надходять сенсорні порушення.
Активує ретикулярна система
Неспецифічні ядра складають диффузную нервову мережу, що знаходиться в таламусі, в медіальних його відділах. Це передній відділ АРС (ретикулярної системи), яка регулює збудливість кори. Різні сенсорні сигнали можуть активувати АРС. Вони можуть бути зоровими, вестибулярними, соматосенсорную, нюховими і слуховими. АРС — це канал, по якому дані сигнали передаються до поверхневих шарів кори через неспецифічні ядра, розташовані в таламусі. Порушення АРС грає важливу роль. Воно необхідне, щоб підтримувати стан бадьорості. У піддослідних тварин, у яких ця система була зруйнована, спостерігалося коматозний сноподобное стан.
третинні зони
Функціональні відносини, які простежуються між аналізаторами, ще більш складні, ніж було описано вище. Морфологічно подальше їх ускладнення виражається в тому, що в процесі росту по поверхні півкулі ядерних полів аналізаторів ці зони взаємно перекриваються. У кіркових кінців аналізаторів утворюються «зони перекриття», тобто третинні зони. Дані формації відносяться до найскладніших типам об’єднання діяльності шкірно-кінестетичного, слухового і зорового аналізаторів. Третинні зони розташовані вже за межами власних ядерних полів. Тому їх роздратування і пошкодження не призводить до виражених явищ випадання. Також і щодо специфічних функцій аналізатора не спостерігається значні ефекти.
Третинні зони — це особливі області кори. Їх можна назвати зборами «розсіяних» елементів різних аналізаторів. Тобто це елементи, які самі по собі вже не здатні виконувати будь б то не було складні синтези або аналізи подразників. Територія, яку вони займають, досить обширна. Вона розпадається на цілий ряд областей. Коротенько опишемо їх.
Верхня тім’яна область важлива для інтеграції рухів всього тіла із зоровими аналізаторами, а також для формування схеми тіла. Що стосується нижньої тім’яної, то вона відноситься до об’єднання абстрактних і узагальнених форм сигналізації, пов’язаних зі складно і тонко диференційованими мовними і предметними діями, виконання яких контролюється зором.
Область скронево-тім’яно-потилична також дуже важлива. Вона відповідає за складні типи інтеграції зорового і слухового аналізаторів з письмової та усної промовою.
Відзначимо, що третинні зони мають найскладніші ланцюги зв’язку в порівнянні з первинними і вторинними. Двосторонні зв’язки спостерігаються у них з комплексом ядер таламуса, пов’язаними, в свою чергу, з реле-ядрами за допомогою довгого ланцюга внутрішніх зв’язків, наявних безпосередньо в таламусі.
На підставі вищевикладеного ясно, що у людини зони первинні, вторинні і третинні представляють собою ділянки кори, що є високо спеціалізованими. Особливо потрібно підкреслити, що 3 групи кіркових зон, описані вище, в нормально працюючому мозку разом з системами зв’язків і перемикань між собою, а також з підкірковими утвореннями функціонують як одне складно диференційоване ціле.
Источник
