Зовнішні процеси земної кори
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Кора.
Земна́ кора́ — зовнішній шар земної кулі, одна зі структурних оболонок планети, як ядро, мантія. Земна кора є твердим утворенням товщиною 5—40 км, що становить 0,1—0,5 % радіуса Землі. Від мантії Землі відокремлена поверхнею Мохоровичича. Фактично земна кора ніби плаває на поверхні магми, і тому на планеті спостерігаються її деформації та рухи. В основі сучасних уявлень про структуру лежать геофізичні дані про швидкість поширення пружних (переважно поперечних) хвиль.
Типи земної кори[ред. | ред. код]
Схематичний профіль перехідної зони «континент-океан»
Земна кора відрізняється під материками та океанами за складом та потужністю. Розрізняють материкову та океанічну земну кору, що різняться за складом, будовою, потужністю й іншими характеристиками. У залежності від густини порід, що її складають, у корі виділяють три шари: «базальтовий», «гранітний» та осадовий.
Потужність континентальної кори в залежності від тектонічних умов становить від 25-45 км (на платформах) до 60-80 км (в областях гороутворення). У континентальній корі розрізняють осадовий (до 20-25 км), «гранітний» або «гранітно-метаморфічний» (в середньому 15 км, густина порід 2,6-2,7 т/м³) і «базальтовий» (20-35 км, густина порід 2,7-3,0 т/м³) шари. Назви «гранітного» і «базальтового» шарів умовні і історично пов’язані з виділенням межі Конрада, яка їх розділяє. Обидва ці шари іноді об’єднують в поняття консолідованої кори.
Основна відмінності океанічної кори від континентальної — відсутність «гранітного» шару, істотно менша потужність (2-10 км), більш молодий вік (юра, крейда, кайнозой), велика латеральна однорідність. Океанічна кора складається з трьох шарів. Перший шар, або осадовий, має потужність до 1-2 км. Другий шар — вулканічний, або акустичний підмурівок, має в середньому потужність 1-2 км (за іншими даними, 1,2-1,8 км). Детальні дослідження дозволили розділити його на три горизонти (2А, 2В і 2С). Третій шар океанічної кори — «базальтовий» потужністю 4-8 км (інші дані — від 2 до 5 км).
Вік[ред. | ред. код]
Материкова земна кора є послідовним нашаруванням осадових гірських порід різного віку. Нижні горизонти таких нашарувань є найстаршими. Часто вони можуть бути метаморфізованими, тобто такими, які пройшли певну термічну обробку в земних надрах. Вік гірських порід визначають застосовуючи спеціальні методи. Цим займається наука геохронологія. Великою кількістю радіологічних досліджень доведено, що вік найстарших гірських порід земної кори за торієм-232 є не більшим ніж 3,5 мільярда років. Тому прийнято вважати, що вік найстарших гірських порід земної кори не перевищує 3,5 млрд років — а вік нашої планети — приблизно 5 млрд. років.
Протягом перших 2 млрд років, можливо, сформувалося від 50 % до 70-80 % всієї сучасної континентальної кори, в наступні 2 млрд років — щонайбільше 40 %, і лише близько 10 % — за останні 500 млн років, тобто у фанерозої. Переломний момент в розвитку земної кори мав місце у пізньому докембрії, коли в умовах існування великих плит вже зрілої континентальної кори стали можливі великомасштабні горизонтальні переміщення, що супроводжувалися субдукцією та обдукцією новоутвореної літосфери. З цього часу утворення і розвиток земної кори відбувається в геодинамічній обстановці, зумовленій механізмом тектоніки плит.
Рухи[ред. | ред. код]
Земна кора, як і гідросфера, є рухомою системою. Глибинними розломами земна кора розділена на блоки. В результаті взаємодії двох сил — тяжіння Землі до Місяця і відцентрової внаслідок обертання Місяця навколо Землі, виникають добові вертикальні рухи земної кори а також припливи і відпливи води в океанах і морях. Подібно такі рухи відбуваються за рахунок обертання Землі разом з Місяцем довкола Сонця. Встановлено, що такі плавні рухи земної кори відбуваються двічі протягом доби і досягають амплітуди декількох десятків сантиметрів. Напрямки цих рухів не є постійними, вони періодично змінюються. У масштабі мільйонів років вони викликали затоплення морем величезних територій і навпаки — виникнення та ріст гірських масивів. Унаслідок такого піднімання земної кори ростуть молоді гори, наприклад структури альпійської гірської системи, до якої належать і Крим, і Карпати. Геофізичними дослідженнями встановлено, що зараз поверхня Карпат піднімається зі швидкістю 0,1 — 10 мм за рік.
Коливальні рухи земної кори[ред. | ред. код]
Повільні плавні безперервні вертикальні переміщення мас гірських порід; одна з форм тектонічних рухів. Причину їх вбачають у глибинних процесах, що відбуваються в мантії Землі, деякі вчені — у космогенних процесах. Коливальні рухи земної кори впливають на зміни рівня Світового океану, що є однією з причин трансгресій та регресій моря, на склад, шаруватість і потужність осадів, на інтенсивність процесів денудації тощо.
Радіальні рухи земної кори[ред. | ред. код]
Рухи земної кори, паралельні радіусу Землі. Протікають повільно або швидко, при землетрусах — стрибкоподібно. Нерідко називаються коливальними рухами земної кори.
Основні тектонічні елементи земної кори[ред. | ред. код]
Найбільш древні і тектонічно малорухливі обширні області материків — древні платформи (кратони), утворені фундаментом з метаморфічних порід докембрійської, в основі архейської і ранньопротерозойської доби, які виступають на поверхню в межах щитів, і платформних чохлів. Євразія поділяється на такі платформи: Східноєвропейська, Сибірська, Китайсько-Корейська, Південнокитайська, Індостанська, Аравійська. На других материках — по одній платформі більш великих розмірів. Інший основний тип тектонічних областей материків і перехідних зон — широкі і досить протяжні рухомі пояси, що виникли 1,6-1 млрд років тому і які протягом пізнього протерозою і фанерозою пройшли складну історію тектонічного розвитку.
Головні типи сучасних тектонічних областей ложа океанів — їх рухомі зони — так звані серединно-океанічні рифтові пояси і розташовані між ними і околицями материків більш стабільні області — океанічні плити.
| Глибина[3] км | Шари | Щільність г/см³ | |
|---|---|---|---|
| 0-60 | Літосфера | — | |
| 0-35(75) | Земна кора | 2,2-2,9 | |
| 35-60 | … Верхня мантія Землі | 3,4-4,4 | |
| 35-2890 | Мантія | 3,4-5,6 | |
| 70—150(400) | … Астеносфера | — | |
| 2890-5100 | Зовнішнє ядро | 9,9-12,2 | |
| 5100-6378 | Внутрішнє ядро | 12,8-13,1 |
Хімічний склад[ред. | ред. код]
Більшість (99,79 %) маси кори припадає усього на 9 елементів, масові частки яких представлені в наступній таблиці[4]:
Оскільки кисень і кремній є найбільш поширеними елементами, їх сполуки — силікати, є основними породооутворюючими породами земної кори.
Див. також[ред. | ред. код]
- Континентальна земна кора
- Океанічна земна кора
- Перехідні зони «континент-океан»
Примітки[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Дослідження гравітаційного поля, топографії океану та рухів земної кори в регіоні Антарктики: монографія / О. М. Марченко, К. Р. Третяк, А. Я. Кульчицький та ін. ; за заг. ред. О. М. Марченка, К. Р. Третяка ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. ун-т «Львів. політехніка». — Л. : Вид-во Львів. політехніки, 2012. — 308 c. : іл., 6 окр. арк. іл. — Бібліогр.: с. 294—304 (221 назва). — ISBN 978-617-607-206-5
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — : Східний видавничий дім, 2004—2013.
- Третяк П. Р. Лісівнича історія. Навчальний посібник. — Львів, 2002.
Источник
ЗОВНІШНІ ПРОЦЕСИ, ЩО ЗУМОВЛЮЮТЬ ЗМІНИ ЗЕМНОЇ КОРИ
Мета: поглиблення знань про літосферу шляхом вивчення процесів зовнішніх сил Землі; формування вмінь встановлювати взаємозв’язки між дією зовнішніх сил та формами рельєфу; подальший розвиток умінь учнів працювати з текстом підручника, атласами, схемами; виховувати навички колективного спілкування, взаємодопомоги.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
Обладнання: атласи, підручники, фізична карта півкуль, дидактичні картки, аркуші паперу, маркери, картинки, що демонструють різні зовнішні процеси.
Опорні поняття: літосфера, земна кора, нерівності, вітер, яр.
Базові поняття: зовнішні процеси, вивітрювання, ерозія, дюни, бархани.
ЗМІСТ УРОКУ
I. Організаційний процес
II. Актуалізація опорних знань та вмінь
1. Прийом «Географічна розминка» — «Світлофор»
Використовується фізична карта півкуль та атласи.
Учитель ставить запитання про розміщення вулканів з використанням «підказок», учні за допомогою «світлофора» відповідають.
Зразки запитань
• Який із сучасних діючих вулканів найвищий?
• Який найвищий вулкан Африки?
• Назвіть вулкан, якому поклоняються жителі Японії.
• Який вулкан знаходиться в Антарктиді?
• Назвіть вулкан, що «не відбувся» у Кримських горах?
2. Прийом «Опитування-естафета»
Використовуються дидактичні картки. Проводиться між рядами. Картки передаються з перших парт до останніх. Кожна пара виконує по одному завданню, не обов’язково за порядком.
Картка 1
1. Шар Землі, на який припадає переважна частина її обсягу, _______
2. Вогнище землетрусів _____________________________________
3. Глибока западина на вершині вулкана _______________________
4. Найвищий діючий вулкан на суходолі _______________________
5. Океан, в якому найчастіше виникають цунамі, ________________
Картка 2
1. Земна кора з верхньою частиною мантії утворюють оболонку _____
2. Місце на поверхні над вогнищем землетрусу __________________
3. Канал, яким магма рухається до поверхні, ____________________
4. Материк, на якому немає діючих вулканів, ___________________
5. Океан, в якому найчастіше виникають моретруси, _____________
Картка 3
1. Імовірно, «найгарячіший» шар Землі __________________________
2. Прилад для запису коливань земної кори _______________________
3. Гарячі фонтануючі джерела, що утворюються в районах вулканізму, ____________
4. Держава — чемпіон за кількістю землетрусів _____________________
5. Океан, на окраїнах якого розташована переважна частина діючих вулканів, ________
3. Взаємоперевірка
Можна поміняти картки між рядами та провести аналогічним чином взаємоперевірку.
IIІ. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності
Прийом «Приваблива мета»
Учитель. Вам усім знайомий процес ліплення фігурок з пластиліну або глини. Людину, що ліпить професійно, називають скульптором. Як працює скульптор? Незалежно від того, правша він чи лівша, завжди ліпить двома руками. Природу Землі можна порівняти зі скульптором: вона невтомно «ліпить» і створює образ поверхні нашої планети. З роботою однієї з її «рук» ми вже знайомі — це внутрішні сили Землі, що спричиняють рух плит, магматизм. Результат їхньої роботи наявний — це гори, западини. А що ж робить «друга рука» природи? Чому поверхня Землі така різноманітна? Сьогодні на уроці ми маємо з’ясувати, як «працює» ця «друга рука», звідки бере сили та який її результат.
IV. Вивчення нового матеріалу
Роль зовнішніх та внутрішніх процесів у формуванні сучасного вигляду Землі
Складання схеми на дошці та в зошитах
Характеристика зовнішніх сил
Прийом «Творча лабораторія» (робота в групах)
Завдання групі: охарактеризувати за планом один із зовнішніх процесів, продемонструвати свою відповідь рисунком (схемою).
План характеристики (заздалегідь написаний на дошці або роздрукований для кожної групи)
1. Назва процесу
2. Види роботи, яка виконується під час процесу
3. Форми рельєфу, що виникають
4. Можливі негативні наслідки процесу
5. Способи боротьби з негативними наслідками
V. Закріплення вивченого матеріалу
Альтернативні варіанти
1. Прийом «Прес-конференція»
Обговорення роботи груп: наскільки вдало було складено характеристики тощо.
2. Прийом Географічний диктант (фронтально)
• Як називається руйнівна робота води?
• Як називається руйнівна робота вітру?
• Назвіть основні типи вивітрювання.
• Які форми рельєфу створюються руками людей?
• Як називаються піщані гори, створені вітром у пустелі?
• Які водно-ерозійні форми рельєфу поширені в Україні?
3. Взаємоперевірка відповідей географічного диктанту
1. Прийом «Конкурс запитань» (продовження роботи в групах)
Кожна група складає по кілька запитань, пов’язаних з процесом, який вона досліджувала. Групи обмінюються запитаннями.
VI. Підсумок уроку
Заключне слово вчителя
Зовнішній вигляд земної поверхні постійно змінюється. Ці зміни зумовлені взаємодією внутрішніх та зовнішніх сил Землі. Зовнішні
процеси надзвичайно різноманітні. Часто результати роботи зовнішніх сил негативно позначаються на господарській діяльності людини. Однак і господарська діяльність може стати причиною посилення зовнішніх процесів. Це підводить до висновку про те, що зовнішні процеси, як і внутрішні, необхідно ретельно вивчати та вчитися запобігати їх негативним наслідкам.
VII. Домашнє завдання
• Опрацювати параграф підручника.
• Підготувати «шпаргалку» за зовнішніми процесами.
Додатковий матеріал до уроку
• Вода — велика мандрівниця. Пробиваючись через тріщини земної кори, вона тече під землею, розчиняючи гірські породи — вапняки, гіпс, доломіт, сіль. На місці розчинених порід утворюються величезні пустоти. Їх називають карстовими. Назва «карст» виникла від плато Карст у колишній Югославії, де пустоти досліджували вчені. Величезні бурульки, що звисають зі стелі печери, називають сталактитами, а стовпи — бурульки, що підіймаються знизу їм назустріч,— сталагмітами. Наука, що вивчає печери та процеси, з ними пов’язані, називається спелеологією, а вчених-дослідників печер називають спелеологами.
• Найбільша у світі система печер — Флінт-Мамонтова знаходиться у штаті Кентуккі в США. Її довжина становить 560 км. Це складний п’ятиповерховий лабіринт карстового походження глибиною до 300 м з обстеженими 225-ма галереями, 47-ма високими гротами, 23-ма вертикальними колодязями, 3-ма річками, 8-ма водоспадами та 3-ма озерами. Ця печера описана Марком Твеном у книжці «Пригоди Тома Соєра» як «печера індіанця Джо».
• Друге місце у світі за протяжністю та перше місце у світі за розмірами підземного лабіринту у гіпсах посідає печера Оптимістична в Україні поблизу села Коралівка Тернопільської області. Її довжина сягає понад 200 км, але дослідження підземних лабіринтів ще не закінчені.
• Вітер, як і вода, є талановитим архітектором. У різних місцях земної кулі зустрічаються скелі, схожі на гігантські гриби в шляпах, іноді ці шляпи кокетливо зсунуті набік, а іноді прибирають форми пірамід,
башт, замків. Академік Володимир Опанасович Обручев назвав такі вітрові форми еоловими містами — на честь Еола, давньогрецького бога вітрів. Багато таких міст у пустельних районах, де на допомогу вітру приходять піщинки, які, підняті вітром, з величезною силою обточують та шліфують кам’яні глиби, та різкі перепади температур, тобто фізичне вивітрювання.
• Прикладом дружньої співпраці зовнішніх та внутрішніх процесів є вулканічний масив Карадаг на південно-східному узбережжі Кримського півострова. Величезний вулканічний масив, що народився в юрський період горотворення та вибухнув 200 млн років тому, являє собою унікальну природну пам’ятку. Тут є карколомні урвища, ущелини, осипи та примхливі скелі на зразок Лева, Сокола, Сфінкса і особливо виразного Івана Розбійника.
• У Південному Китаї є особливий ліс, який називають Ши-лін, що в перекладі означає «кам’яний ліс». Тільки увійдеш до нього — і тебе зусібіч обступають кам’яні колоси заввишки п’яти-шестиповерховий будинок. Вапнякові брили щільно поросли зелено-чорними лишаями, що ще більше посилює подібність цих кам’яних утворів до хвойного лісу. Вчені вважають, що колись величезна улоговина, де розташований Шилін, становила суцільну товщу вапняків, які під впливом підземних і текучих вод були розчленовані на окремі брили.
• Найбільші піщані дюни зареєстровані біля селища Аце в Південно-Західній Африці. Вони сягають висоти 253 м. Найбільші бархани теж розташовані в Африці — в Алжирській Сахарі й часом сягають 400 м, маючи довжину 5 км.
• До форм рельєфу, створених руками людей, відносять терикони шахт, кар’єри, штучні куполоподібні горби-кургани та багато інших форм. Нині діяльність людей порівнюють з могутньою природною силою, здатною перетворити земну поверхню.
• Найвища гора острова Тенеріфе з групи Канарських островів Тейде з кожним роком стає нижчою незалежно від природних причин. Її вершину буквально розтягують на сувеніри численні туристи, яких у середньому тут буває близько мільйона на рік. Тому висота гори, яку зазначають на карті (3718 м), вже не відповідає дійсності, бо вона стала нижчою більш ніж на 3 м.
Источник
Тема. ЗОВНІШНІ ПРОЦЕСИ, ЩО ЗУМОВЛЮЮТЬ ЗМІНИ ЗЕМНОЇ КОРИ
Мета: поглиблення знань про літосферу шляхом вивчення процесів зовнішніх сил Землі; формування вмінь встановлювати взаємозв’язки між дією зовнішніх сил та формами рельєфу; подальший розвиток умінь учнів працювати з текстом підручника, атласами, схемами; виховувати навички колективного спілкування, взаємодопомоги.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
Обладнання:атласи, підручники, фізична карта півкуль, дидактичні картки, аркуші паперу, маркери, картинки, що демонструють різні зовнішні процеси.
Опорні поняття: літосфера, земна кора, нерівності, вітер, яр.
—Літосфе́ра — верхня тверда оболонка земної кулі. До її складу входять земнакора та субстрат (верхня частина мантії Землі).
—Земна́ кора́ — зовнішній шар земної кулі, одна зі структурних оболонок планети, як ядро, мантія.
—Ві́тер — великомасштабний потік газів. На Землі вітер є потоком повітря,на інших планетах він є потоком властивих цим планетам атмосферних газівіншого складу. Найсильніші вітри на планетах Сонячної системи спостерігаються на Нептуні .
Базові поняття: зовнішні процеси, вивітрювання, ерозія, дюни, бархани.
СТРУКТУРА УРОКУ
I. Організаційний процес
II. Актуалізація опорних знань та вмінь
1. Прийом «Географічна розминка» — «Світлофор»
Використовується фізична карта півкуль та атласи.
Учитель ставить запитання про розміщення вулканів з використанням «підказок», учні за допомогою «світлофора» відповідають.
Зразки запитань
• Який із сучасних діючих вулканів найвищий?
• Який найвищий вулкан Африки?
• Назвіть вулкан, якому поклоняються жителі Японії.
• Який вулкан знаходиться в Антарктиді?
• Назвіть вулкан, що «не відбувся» у Кримських горах?
IIІ. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності
Ми з вами говорили про внутрішні сили землі. Ви вже знаєте, яку важливу роль вони відіграють. Та гори, які будуються внутрішніми силами, не вічні. На їх місце приходять інші форми землі, також прекрасні.
Ви знаєте, Земля немов жива є?
Росте гора-дитина й помирає.
Якби були на світі лиш вулкани,
Як думаєш, яка планета стане?
(Усюди будуть вулканічні гори,
Наука так говорить).
Але, на щастя, я скажу вам ще,
Крім землетрусів і вулканів інше диво є
І ми його щоразу бачимо усюди,
До нього навіть звикли люди.
Цих див так вчили нас в казках,
їх три є: Сонце, …… (вітер і вода).
Себе вони по-різному являють,
І нам чуда природи представляють.
Хто керує змінами рельєфу? Хто гори перетворює в рівнини? Про це ми поговоримо на сьогоднішньому уроці.
IV. Вивчення нового матеріалу
Загальні відомості про рельєф
Нерівності земної поверхні складаються з підвищень і понижень, що багаторазово повторюються та чергуються між собою і називаються формами рельєфу.
Кожна форма — це геометричне тіло, обмежене зверху і з боків поверхнями різного зовнішнього вигляду та протяжності. Вони називаються елементами рельєфу і поділяються на плоскі поверхні і схили. При зіткненні двох чи більше елементарних поверхонь різної орієнтації в просторі утворюються вершини, гребені, сідловини, перегини схилів, лінії вододілів і тальвегів.
Форми рельєфу поділяють на додатні (опуклі) та від’ємні (ввігнуті), прості і складні, замкнуті й незамкнуті (відкриті). Від’ємні форми (котловина, долина) утворені схилами, які розміщуються навпроти один одного. У додатних форм (гора, хребет) схили розміщені в різних сторонах. Додатні та від’ємні форми можуть розміщуватись на місцевості на деякій відстані одна від одної або прилягати, утворюючи поєднані форми. Поєднані одна з одною додатні та від’ємні форми мають спільний схил, у зв’язку з чим межа між ними може бути проведена тільки умовно.
Замкнутими називають форми, обмежені схилами зі всіх боків, а відкритими (незамкнутими) ті з них, які не мають схилів з одного чи двох боків. Відкриті форми ніколи не бувають ізольованими.
Вони прилягають до сусідніх форм більшого розміру або зливаються з ними, ускладнюючи їх зовнішній вигляд. Горизонталі, що оточують їх на топографічних картах, ніколи не замикаються, тоді як замкнуті форми зображуються горизонталями, що мають вигляд кілець чи овалів.
Замкнуті від’ємні форми рельєфу безстічні. Тому в них, при наявності непроникних порід в умовах вологого клімату, дуже часто назбирується вода, утворюючи озера та болота. По незамкнутих від’ємних формах відбувається посилений стік поверхневих вод, внаслідок чого до них, здебільшого, прилягають ріки та струмки.
За ступенем складності всі форми діляться на складні й прості. Прості форми, звичайно, невеликі за розмірами, мають більш-менш правильні геометричні контури і не діляться на форми меншого розміру. Складні форми — це комбінації окремих простих форм. У рельєфі земної поверхні переважають складні форми.
Вони утворюються в результаті руйнування і розчленування раніше створених простих форм або в результаті накопичення пухкого уламкового матеріалу на їх поверхні, тому виникають різноманітні накладені форми (насаджені й вироблені). В цих двох випадках малі форми, що ускладнюють більші утворення, пізніші за часом свого виникнення, у зв’язку з чим їх називають вторинними формами.
Великі форми, на яких вони розміщені, називають первинними. Інколи дрібні форми виникають на поверхні великих одночасно з їх утворенням і є цілком обов’язковим елементом їх морфології. Такими вважають кратери вулканічних конусів, русла дельтових проток і т. д. Часто такі форми виникають не одночасно, а в різний час, утворюючись послідовно одна за одною з ростом тієї великої форми, яку вони ускладнюють. їх називають серійними формами. Це, зокрема, річкові, морські, озерні тераси, які ускладнюють схили річкових долин, морських та озерних котловин.
З літака чи високої гори рельєф земної поверхні здається таким, що складається з хаотичного нагромадження різноманітних додатних і від’ємних форм. Однак при уважному вивченні земної поверхні завжди можна знайти велику кількість форм, подібних за розмірами або зовнішнім виглядом, а іноді й за своєю внутрішньою будовою та походженням. Якщо такі форми розташовуються близько одна до одної, то їх об’єднують у природні комплекси, які називають типами рельєфу.
Типи рельєфу — це закономірні поєднання форм рельєфу, подібних за певними ознаками.
Залежно від розмірів виділяють форми рельєфу:
- планетарні (материки, геосинкліналі, серединно-океанічні хребти тощо);
- мегаформи (гірські пояси, рівнинні країни, планетарні розколи тощо);
- макроформи (окремі хребти або впадини однієї гірської країни і т. ін.);
- мезоформи (переважно екзогенного генезису — долини рік, балки, моренні гряди тощо);
- мікроформи (ерозійні ритвини, берегові вали, карстові лійки і т. ін.);
- наноформи (дрібні вимоїни і промоїни, купини і т. ін.).
Окремі форми та їх поєднання можуть вивчатися з різних поглядів. Геоморфологія вивчає зовнішні особливості й розміри форм рельєфу, внутрішню будову, походження рельєфу та історію його формування, а також розповсюдження на земній поверхні окремих форм і типів рельєфу. Існують три основних напрямки у вивченні рельєфу, які досить тісно пов’язані один з одним, — морфографічний, морфометричний і генетичний.
При морфографічному вивченні рельєфу описуються тільки його зовнішні риси. Звертається увага на вигляд форми рельєфу в плані (ізометричні, витягнуті, округлі, овальні тощо), на форму їх поперечного та повздовжнього профілів (пряма, опукла, ввігнута, східчаста), на особливості переходу однієї форми рельєфу в іншу (плавний, різкий) і т. д.
При морфометричному вивченні рельєфу досліджуються, переважно, розміри нерівностей земної поверхні, за якими ведуться спостереження. В такому випадку обчислюються абсолютні та відносні висоти, густота й глибина розчленування місцевості, крутизна схилів та інші морфометричні показники. В результаті цих досліджень складаються спеціальні морфометричні карти (крутизни схилів, глибини й густоти ерозійного розчленування і т. д.), багато з яких потрібні ґрунтознавцям (для вивчення, наприклад, вітрової та водної ерозії ґрунтів) і землевпорядників (із метою оцінки земель).
При генетичному вивченні рельєфу дослідники намагаються дізнатися про його походження (генезис), виявити його вік (час утворення) та історію формування.
Виділяють, наприклад, форми рельєфу морського (створеного морем), флювіального (створеного ріками та струмками), гляціального (створеного льодовиками), еолового (створеного вітром) походження. Усі вони пов’язані із зовнішніми процесами (екзогенними), тому об’єднуються в групу екзогенних форм (рис. 48; А). Ендогенні форми створені внутрішніми, ендогенними силами Землі. До них відносять тектонічні (створені рухами земної кори) і вулканічні (пов’язані з вулканічними виверженнями) форми (рис. 48; Б).
Генетичні типи рельєфу — це поєднання форм однакового генезису.
Про генезис рельєфу судять за його зовнішнім виглядом, за розмірами форм і за внутрішньою (геологічною) будовою. В окремих випадках походження рельєфу легко встановлюється тільки за його зовнішнім виглядом і розміром форм. Але цілком безпомилкові висновки про генезис рельєфу можна зробити тільки при одночасному вивченні його зовнішніх особливостей, розмірів форм і їх геологічної будови.
Фактори формування рельєфу земної поверхні
Рельєф земної поверхні формується за допомогою багатьох процесів (ендогенних та екзогенних), які називаються рельєфоутворюючими. Існують також фактори, які безпосередньо рельєф не формують, але частково впливають на йоге утворення, визначаючи характер, склад, інтенсивність та розповсюдження на земній поверхні вищевказаних процесів. Ці фактори створюють певні умови для їх дії на земну поверхню, а отже певною мірою визначають її рельєф. До них належать кліматичні умови місцевості, які зумовлюють діяльність переважно екзогенних рельєфоутворюючих процесів; склад і будова земної кори, що впливають на екзогенні та ендогенні процеси; вічна мерзлота, своєрідна для багатьох екзогенних процесів рельєфоутворення і т. д.
Багато факторів, формуючи одні форми рельєфу безпосередньо, одночасне впливають на утворення інших різновидів рельєфу. Такою є роль рослинності і сили тяжіння. Остання в більшості випадків не формує рельєф, але здійснює великий вплив як на ендогенні, так і на екзогенні процеси і є причиною руху льодовиків, водних і лавових потоків і т. д. Але в деяких випадках сила тяжіння бере безпосередню участь в утворенні рельєфу, тобто є основною причинок виникнення зсувів, осипів, гірських обвалів, інших схилових процесів. Звідси випливає, що один і той же фактор може мати пряме або непряме значення у формуванні рельєфу, але один із них завжди є головним (провідним).
Вигляд екзогенних форм рельєфу визначається не тільки співвідношенням процесів денудації й акумуляції, але і їх природою. Процеси денудації та акумуляції можуть відбуватися в результаті роботи моря, поверхневих і підземних вод, льодовиків, дії вітру, а також внаслідок безпосереднього впливу сили тяжіння на гірські породи, з яких складаються стрімкі схили. У відповідності з цим виділяють флювіальні (річкові), гляціальні (льодовикові), еолові (вітрові), схилові (делювіальні) та інші рельєфоутворюючі процеси.
Денудаційна та акумулятивна складові в діяльності кожного екзогенного фактору зумовлюють утворення денудаційних і акумулятивних форм рельєфу. Найбільше рельєфоутворююче значення має діяльність поверхневих водотоків (флювіальна), льодовиків (гляціальні процеси), моря.
Діяльність моря та робота рік стали інтенсивнішими порівняно з минулими епохами. Рельєфоутворююча діяльність льодовиків сьогодні обмежена приполярними районами, але у відносно недалекому минулому (10 — 400 тис. років тому) льодовики вкривали значно більші ділянки суші, в тому числі й території України. Льодовикові форми того часу збереглися до наших днів і займають значні площі на багатьох материках. Менше значення в рельєфоутворенні відіграє вітер. Його впливу на земну поверхню перешкоджає рослинний покрив. Тому вітер визначає утворення рельєфу переважно в пустелях.
Певну роль у рельєфоутворенні відіграє також діяльність підземних вод, з якою пов’язані карстові форми рельєфу, а також схилові процеси (обвальні, зсувні, осипні та дефлюкційні), що відбуваються під дією сили тяжіння. Процеси життєдіяльності рослин і тварин (біогенні) в деяких випадках також призводять до формування тих чи інших форм рельєфу (термітники, мурашники, нори), але їх роль у рельєфі поверхні суші досить незначна.
Натомість все помітнішою стає рельєфоутворююча діяльність людини (будівництво каналів, зміни русел рік, утворення кар’єрів, ям, курганів, насипів і т. ін.), яка часто має деструктивну компоненту у відношенні до природних екосистем.
2. Земну поверхню формують не тільки внутрішні, але й зовнішні процеси.
Які фактори впливають на рельєф Землі?
А) внутрішні сили (рухи літосферних плит, магматизм);
Б) зовнішні сили (вивітрювання, робота води, робота вітру, робота живих організмів);
В) діяльність людини ;
Що належить до зовнішніх процесів? Які три могутні сили ви знаєте? (Сонце, вітер, вода)
До зовнішніх сил належить вивітрювання, робота вітру, поверхневих і підземних вод, морів та льодовиків. Енергія, якою вони живляться, також зовнішня – це енергія Сонця.
Руйнування та зміна гірських порід зовнішніми силами Землі (коливання температури повітря, волога, живі організми) називається вивітрюванням.
Які види вивітрювання виділяються наукою? (відповідь супроводжується зображенням схеми на дошці)
V. Закріплення вивченого матеріалу
Метод «Незакінченого речення».
Як називається вивітрювання те,
В якому участь все живе бере?
Те, що жило. Відмерло, стало вічне,
Його і звуть так нині – …… (органічне).
Коли вода взялася вже за діло,
І підключила розчини у своє тіло,
Перетворила в білу глину шпат твердий,
Змінила склад, що не впізнаєш, хоч убий.
Лице у нього змінне. Різнобічне
Вивітрювання звуть таке …… (хімічне).
Ну а коли лише температура
Міняє форми у порід, не з дуру,
І тріскаються брили на уламки
І розбиваються ущент гірські останки,
Цим не здивуєш, все це дуже звичне,
Вивітрювання звуть таке ……(фізичне)
VI. Підсумок уроку
Заключне слово вчителя
Зовнішній вигляд земної поверхні постійно змінюється. Ці зміни зумовлені взаємодією внутрішніх та зовнішніх сил Землі. Зовнішні
процеси надзвичайно різноманітні. Часто результати роботи зовнішніх сил негативно позначаються на господарській діяльності людини. Однак і господарська діяльність може стати причиною посилення зовнішніх процесів. Це підводить до висновку про те, що зовнішні процеси, як і внутрішні, необхідно ретельно вивчати та вчитися запобігати їх негативним наслідкам.
VII. Домашнє завдання
• Опрацювати параграф підручника.
• Підготувати повідомлення «Мінерали та гірські породи, що складають земну кору ».
Источник
